Лесь Сердюк

Лесь (Олександр) Олександрович Сердюк народився 14 жовтня 1940 року в Харкові, Українська РСР (нині Україна), в акторській родині. Його батько — видатний актор Олександр Сердюк (народний артист СРСР, курбасівець), мати — оперна співачка Анастасія Левицька. З дитинства був оточений мистецтвом, першу роль зіграв у 7 років. У 1961 році закінчив Харківський театральний інститут. Працював у театрах Харкова та Києва, з 2008 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Він пішов з життя 26 травня 2010 року в Києві від раку легень у віці 69 років. Похований на Байковому кладовищі.

Лесь Сердюк — легендарний український актор театру та кіно, відомий яскравими характерами козаків, сотників, гетьманів та сильних чоловіків. Дебютував у кіно в 1965 році у фільмі «Загибель ескадри» разом з батьком. Знявся приблизно в 90 фільмах, серед найвідоміших: «Вавилон XX», «Як гартувалася сталь», «Рожденная революцией», «На привязи у взлетной полосы», «Тарас Бульба» (2009), «Звідси видно майже все». Часто втілював україноцентричні ролі з глибоким патріотизмом, мужністю та колоритом. Його гра відзначалася виразністю, харизмою та внутрішньою силою, що зробило його символом українського кіно радянського та пострадянського періодів.

Отримав звання Заслуженого артиста УРСР та Народного артиста України (1996). Його внесок у кіно та театр відзначений народною любов’ю, престижними ролями та визнанням колег. Значних міжнародних премій на кшталт Оскара не мав, але його робота високо цінується в українському кінематографі як класика.

Лесь Сердюк був одружений з Іриною Буніною (в розлученні). У нього двоє дітей: донька Анастасія Сердюк-Буніна (актриса, продовжує акторську династію) та син Лесь (закінчив операторський факультет, зайнявся бізнесом). Актор рідко публічно говорив про приватне життя, фокусуючись на творчості. Родина підтримувала його в кар’єрі, а після смерті спадщина продовжується через доньку в театрі та кіно.

Лесь Сердюк пішов з життя 26 травня 2010 року в Києві після важкої хвороби (рак легень, виявлений у 2009). Його фільми та ролі продовжують переглядатися в архівах українського кіно, особливо в класичних стрічках про історію та козаків. У 2022 році в Києві сквер на вулиці Кубанської України названо на його честь. У 2025 році відзначалося 85-річчя від дня народження — згадки в ЗМІ, пости та статті підкреслюють його як нездоланного та волелюбного актора українського екрану. Нових проектів немає, але спадщина живе в пам’яті глядачів та колег.