ларіса удовічєнко

Лариса Іванівна Удовиченко народилася 29 квітня 1955 року у Відні, Австрія, де служив її батько — військовий лікар Іван Никонович Удовиченко родом з України, випускник Харківського медичного інституту. Мати Муза Олексіївна Удовиченко походила з Ленінграда, закінчила Ленінградський інститут театру, музики і кіно, але через службу чоловіка акторкою не стала. Після завершення служби батька родина оселилася в Одесі, де Лариса відвідувала школу, займалася художньою гімнастикою та вступила до Народної студії кіноактора при Одеській кіностудії. У 9-му класі дебютувала в короткометражному фільмі «Щасливий Кукушкін» режисера Олександра Павловського. У 1976 році закінчила ВDIК (майстерня Сергія Герасимова та Тамари Макарової). Батьки померли, коли Лариса була юною.

Лариса Удовиченко — акторка театру і кіно, яка знялася понад 150 фільмах і серіалах, відома яскравими ролями у класиці радянського кіно. Прорив стався після ролі Маньки-Облігації у п’ятисерійному детективі Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979), де її репліка «Облігація чи аблігація?» увійшла в золотий фонд цитат. Серед знакових робіт — Адель у музичній комедії «Летюча миша» (1979), місіс Банкс у «Мері Поппінс, до побачення» (1983), Даша у серіалі «Даша Васильєва. Любителька приватного сыску» (1990-і). Знімалася в комедіях «Інтердєвичка» (1989), «Валентин і Валентина» (1985), драмах «Дочки-матери» (1974), «Любити по-російськи» (1995). Грає в театрі, озвучує мультфільми, з’являється в сучасних серіалах як «Спасська», «Земський лікар». Її харизма, гумор та драматичний талант зробили її зіркою кількох поколінь.

Народна артистка Росії (1998). Заслужена артистка РРФСР (1984). Лауреат Державної премії РФ (2002). Орден «За заслуги в культурі та мистецтві» (23 квітня 2025) — за внесок у розвиток отечественной культури та багаторічну творчу діяльність. Академік національної кінопремії «Ніка». Номінації та визнання на фестивалях за ролі в класичних фільмах та серіалах.

Лариса Удовиченко виросла в родині військового лікаря Івана Никоновича та музи Олексіївни, має старшу сестру Яну Удовиченко та двоюрідну сестру Світлану. Підтримує теплі стосунки зі зведеними братом і сестрою по батькові. Перший шлюб (фіктивний, для прописки в Москві) — з режисером Олександром Панкратовим-Білим (1970-і, розлучення). Від першого шлюбу — син Максим (1973–2006), який помер від передозування наркотиками. Третій шлюб (1987–2000) — з піаністом і бізнесменом Геннадієм Болгарином (уродженим Фрідманом, нар. 1947), у якому народилася дочка Марія Геннадіївна Удовиченко (нар. 1988), акторка, яка знялася в «Шуб-баба Люба!», навчалася в РАТИ та італійській кіношколі. Марія — єдина внучка акторки, онуки не згадуються публічно. Лариса розлучена, не розголошує поточні романтичні стосунки, фокусується на кар’єрі та родині.

Станом на 2026 рік Лариса Удовиченко мешкає в Москві, активно знімається в серіалах і фільмах, попри 70-річний вік та минулі травми (перелом хребта). У 2023–2025 роках зіграла в «Земський лікар. Вісім років спустя» (Тамара), «Ефект доміно», «Моя жахлива сестра-2» (Антоніна Антоновна), «Сіль, квасоля, антресоль» (2023), «Спасська-3,4,5» (Інесса Аркадіївна, бабуся Анни, прем’єри 2024–2025), «Кукольний дім» (2024, Віра), «Дощ на исході літа» (2024, Олена Борисівна). Грає в театрі («Старомодна комедія» у санаторії, 2025). Отримала орден від президента РФ у квітні 2025 за внесок у культуру. Не емігрувала, спростовує чутки, зосереджена на ролях бабусь та матерів. Майбутні проекти включають продовження серіалів на каналі «Росія-1» та можливі театральні постановки. Займається живописом, психологією, веде закритий спосіб життя, але з’являється на прем’єрах. Залишається однією з найпопулярніших актрис старої гвардії.