Клаус Кінскі

Клаус Кінскі народився 18 жовтня 1926 року в Зоппоті, Вільне місто Данциг (нині Сопот, Польща), як Клаус Гюнтер Карл Наксинський. Його батько Бруно Наксинський був аптекарем, мати Сюзанна Лутце — дочкою пастора та медсестрою. Через Велику депресію родина переїхала до Берліна в 1931 році, де Кінскі провів дитинство в бідності. У 1943 році його призвали до вермахту, він потрапив у полон до британців у 1944 році. Після війни почав акторську кар’єру в театрі.

Клаус Кінскі був німецьким актором, відомим інтенсивним стилем гри та ролями одержимих, божевільних персонажів у понад 130 фільмах. Найбільшу славу йому принесла співпраця з Вернером Герцоґом у п’яти фільмах: «Аґірре, гнів Божий» (1972), «Носферату — привид ночі» (1979), «Войцек» (1979), «Фіцкарральдо» (1982) та «Кобра верде» (1987). Серед інших помітних ролей — у спагеті-вестернах Серджо Леоне («За жменю доларів більше», 1965), «Доктор Живаго» (1965) Девіда Ліна, «Граф Дракула» (1970). Він також знімався в багатьох європейських експлуатаційних фільмах, грав лиходіїв і одержимих героїв. Кінскі відомий бурхливим характером, що призводило до конфліктів на знімальних майданчиках.

Клаус Кінскі отримав Золоту стрічку Німецької кінопремії за найкращу чоловічу роль у 1979 році. Його фільми з Герцоґом номінувалися на численні фестивалі та премії, але індивідуальних великих міжнародних нагород, як Оскар чи Золотий глобус, він не мав. Критики високо оцінювали його внесок у німецьке кіно, а співпраця з Герцоґом вважається класикою.

Клаус Кінскі був одружений чотири рази. Перша дружина — співачка Гізлінде Кюльбек (1952–1955), з якою мав дочку Полу Кінскі (нар. 1952). Друга — Рут Бріджит Токі (1960–1971), мати дочки Настасьї Кінскі (нар. 1961). Третя — Мінхой Женев’єв Лоанік (1971–1979), з якою мав сина Ніколая Кінскі (нар. 1976). Всі троє дітей стали акторами. Після смерті Кінскі в 2013 році Пола Кінскі звинуватила батька в сексуальному насильстві над нею з 5 до 19 років, що підтвердила Настасья, описавши його як тирана. Ніколай був єдиним з дітей, хто відвідав похорон. Кінскі помер від серцевого нападу 23 листопада 1991 року в Каліфорнії, прах розвіяно над Тихим океаном.

Клаус Кінскі помер 23 листопада 1991 року у віці 65 років від серцевого нападу в своєму будинку в Лагунітас, Каліфорнія. Його спадщина продовжує жити через фільми, особливо співпрацю з Вернером Герцоґом, документальний фільм якого «Мій найкращий ворог» (1999) детально описує їхні бурхливі стосунки. Фільми Кінскі регулярно перевипускаються, показуються на фестивалях і ретроспективах. У 2013 році звинувачення Полі Кінскі в сексуальному насильстві викликали дискусії про відділення мистецтва від особистості митця, але його ролі в класиці кіно залишаються впливовими. Діти Кінскі, особливо Настасья та Ніколай, продовжують акторську кар’єру. Документальні матеріали та біографії регулярно згадують його як геніального, але проблемного актора. Його внесок у кіно вивчається в контексті німецького авторського кінематографа.