Кіра Муратова

Кіра Георгіївна Муратова (дівоче прізвище Короткова) народилася 5 листопада 1934 року в місті Сороки Румунського королівства (нині Молдова). Вона була донькою російського батька та єврейської матері, обидва батьки були комуністами. У 1959 році закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК) у Москві за спеціальністю режисура. З 1961 року працювала на Одеській кіностудії, де створила більшість своїх фільмів. Кіра Муратова померла 6 червня 2018 року в Одесі у віці 83 років.

Кіра Муратова — видатна українська та радянська режисерка, сценаристка й актриса, відома унікальним авторським стилем, експериментами з формою, абсурдом, критикою суспільства та фокусом на жіночих долях. Її проривні роботи — «Короткі зустрічі» (1967) та «Довгі проводи» (1971), які довго лежали на полиці через цензуру. Серед найвідоміших фільмів: «Астенічний синдром» (1989, Срібний ведмідь Берлінале), «Настроювач» (2004), «Мелодія для шарманки» (2009), «Вічне повернення» (2012). Вона знімала в жанрах драми, комедії, мелодрами, часто з елементами чорного гумору та соціальної критики.

Народна артистка України (1990), лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), Срібний ведмідь Берлінського кінофестивалю за «Астенічний синдром» (1990), численні нагороди на фестивалях у Берліні, Венеції, Римі, Москві, Локарно, а також 23 перемоги та понад 30 номінацій на різні премії. Визнана однією з найвизначніших режисерок східноєвропейського кіно.

Кіра Муратова була двічі одружена. Перший чоловік — режисер Олександр Муратов (шлюб у 1961 році, спільно знімали перші фільми, згодом розлучилися, але вона залишила його прізвище). Другий чоловік — художник-постановник Євген Голубенко, з яким вона прожила до кінця життя. Дані про дітей публічно не розголошуються — Кіра Муратова рідко говорила про приватне життя, фокусуючись на творчості. Батьки загинули в 1940-х роках (батько репресований, мати померла під час війни).

Кіра Муратова померла 6 червня 2018 року в Одесі після тривалої хвороби. Її останній фільм — «Вічне повернення» (2012), медитативна стрічка про акторство та життя. Після смерті її творчість продовжує вивчатися та перевидаватися: ретроспективи на фестивалях, Blu-ray видання ключових фільмів («Астенічний синдром», «Три історії»), документальні проєкти та статті присвячені її спадщині. Вона залишається однією з найвпливовіших фігур українського та світового авторського кіно, символом незалежності та опору цензурі. Нових проєктів немає, оскільки режисерка завершила кар’єру до 2018 року.