Хун Лі

Ектор Бабенко — видатний латиноамериканський кінорежисер, сценарист та продюсер єврейського походження, який народився 7 лютого 1946 року в Аргентині. Більшу частину свого життя та творчого шляху він провів у Бразилії, де став природним громадянином і ключовою фігурою місцевого кінематографа. Його кар’єра почалася з документальних стрічок, що досліджували гострі соціальні питання тогочасного суспільства.

Світову славу режисер здобув завдяки драматичній стрічці «Поцілунок жінки-павука», за яку він отримав номінацію на премію «Оскар» як найкращий режисер. Його фільм «Пішот: Закон найслабшого» став справжнім маніфестом соціального реалізму, розповівши про важку долю безпритульних дітей у Бразилії. Також серед його визначних робіт варто відзначити «Будяк» з Джеком Ніколсоном та Меріл Стріп, а також тюремну драму «Карандіру». Ектор був відомий своїм безкомпромісним поглядом на несправедливість та людські страждання.

Ектор Бабенко був номінований на премію «Оскар» за найкращу режисуру (1986), ставши першим латиноамериканським режисером, який отримав таку честь. Його фільми неодноразово брали участь в основному конкурсі Каннського кінофестивалю та отримували призи на фестивалях у Локарно та Сан-Себастьяні. Він був лауреатом численних бразильських національних нагород у галузі культури за розвиток кіномистецтва. Його внесок у світовий кінематограф вважається неоціненним для розуміння соціальних процесів у Південній Америці.

Ектор народився в родині Хайме Бабенко, емігранта з Польщі, та Янки Хаберберг, яка мала українське єврейське коріння. У режисера було насичене особисте життя: він був одружений кілька разів, зокрема з Ракель Арно та актрисою Ширлі Кларетт. Його останньою дружиною була відома бразильська актриса Барбара Паз, яка підтримувала його до останніх днів життя. У Ектора залишилися дві доньки — Джанка та Майра, які також пов’язали своє життя з мистецтвом. Сім’я завжди була для нього оплотом підтримки під час тривалої боротьби з хворобою.

Режисер пішов із життя у липні 2016 року в Сан-Паулу, проте його творча спадщина продовжує жити в сучасних кінопроектах. Його останній автобіографічний фільм «Мій індуський друг» з Віллемом Дефо став своєрідним прощанням майстра з глядачем. Сьогодні його роботи вивчаються у кіношколах по всьому світу як зразки глибокої соціальної драми. Фестивалі продовжують влаштовувати ретроспективи його фільмів, нагадуючи про важливість піднятих ним тем бідності та людської гідності. Багато сучасних латиноамериканських режисерів називають Бабенка своїм головним вчителем та натхненником.