Хаяо Міядзакі

Хаяо Міядзакі народився 5 січня 1941 року в районі Акебоно-чо, Хонґо, Токіо, Японська імперія. Він є другим з чотирьох синів у сім’ї: старший брат Арата (нар. липень 1939), молодші — Ютака (нар. січень 1944) та Сіро (нар. 1945). Батько, Кацуї Міядзакі (1915–1993), був директором компанії Miyazaki Airplane, яка виробляла частини для бойових літаків під час Другої світової війни, що забезпечило сім’ї достаток, але пізніше Хаяо відчував провину за це. Мати, Йосіко Міядзакі (померла 1983 у 72 роки), страждала на спинний туберкульоз з 1947 по 1955 рік, що вплинуло на образи матерів у його творах. Через бомбардування сім’я евакуювалася в 1944–1945 роках, і Хаяо з дитинства захоплювався мангою та анімацією, малюючи літаки та кораблі.

Хаяо Міядзакі — японський режисер аніме, сценарист, аніматор, манґака та співавтор Studio Ghibli, відомий поетичними, екологічними та феміністичними творами з сильними жіночими персонажами. Кар’єру розпочав у 1963 році в Toei Animation як помічник аніматора, працюючи над фільмами на кшталт «Подорожи Гуллівера за Місяць» (1965) та «Кіт у чоботях» (1969). Співрежисер «Великої пригоди Гора, принца Сонця» (1968), режисер «Майбутнього хлопчика Конана» (1978) та «Замок Каліостро» (1979) з Lupin III. У 1985 заснував Studio Ghibli, де створив шедеври: «Незнайома з Долини Вітрів» (1984), «Небесний замок Лапута» (1986), «Мій сусід Тоторо» (1988), «Відьомська доставка Кікі» (1989), «Порко Россо» (1992), «Принцеса Мононоке» (1997), «Віднесені привидами» (2001), «Ходячий замок Хаула» (2004), «Поньйо на скелі» (2008), «Вітер сильнішає» (2013) та «Хлопчик і чапля» (2023). Його фільми виграли численні нагороди, вплинули на глобальну анімацію, досліджуючи теми війни, природи та дитинства; Міядзакі контролює кожен кадр, використовуючи традиційну ручну анімацію з елементами CGI.

– Оскар за найкращий анімаційний фільм (2003) за «Віднесені привидами»; (2024) за «Хлопчик і чапля» — другий японський переможець у категорії.
– Почесний Оскар за внесок у анімацію та кіно (2014).
– Номінація на Оскар за найкращий анімаційний фільм (2006) за «Ходячий замок Хаула»; (2014) за «Вітер сильнішає».
– Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю (2002) за «Віднесені привидами».
– Золота пальмова гілка за внесок (2024, спільно з Studio Ghibli).
– Золотий лев за внесок (Венеційський кінофестиваль, 2005).
– Оселла за технічні досягнення (Венеція, 2004) за «Ходячий замок Хаула».
– Людина культурних заслуг (Японія, 2012).
– Рамон Магсейсей премія (2024) за використання мистецтва для просвіти про екологію та мир.
– Нагорода Ōfuji Noburō (Mainichi Film Awards) за «Замок Каліостро» (1979), «Незнайома з Долини Вітрів» (1984), «Небесний замок Лапута» (1986), «Мій сусід Тоторо» (1988), «Хлопчик і чапля» (2023).
– Премія Японської академії кіно за найкращий фільм року: «Принцеса Мононоке» (1997), «Віднесені привидами» (2001).
– Численні Annie Awards, Tokyo Anime Awards, Kinema Junpo Awards.

Батьки Хаяо Міядзакі: Кацуї Міядзакі (1915–1993), директор компанії Miyazaki Airplane, яка постачала деталі для літаків Zero під час війни; Йосіко Міядзакі (померла 1983 у 72 роки), яка боролася з туберкульозом хребта з 1947 по 1955 рік і надихнула образи матерів у фільмах, як Дола в «Небесному замку Лапути» чи Софі в «Ходячому замку Хаула». У Хаяо троє братів: Арата (старший), Ютака та Сіро (молодші), які пішли в бізнес, на відміну від нього, що мотивувало його успіх в анімації. Дружина — Акімі Ота (нар. 1942), аніматорка, одружений у жовтні 1965 року; вони познайомилися в 1964 на Toei Animation, де вона працювала з 1958 над фільмами як «Панда та чарівний змій» (1958) та «Алаказам Великий» (1960); разом співставляли «Велику пригоду Гора, принца Сонця» (1968) та «Чудовий світ кота в чоботях» (1969); Акімі припинила роботу в 1972, щоб виховувати дітей, дозволяючи Хаяо фокусуватися на кар’єрі. У пари двоє синів: Ґоро Міядзакі (нар. січень 1967), режисер аніме («Принцеса Мононоке», 1997? Ні, його власні: «Земляни, вперед!» 2006), куратор Ghibli Museum, відмовився від спадщини Studio Ghibli; Кейсуке Міядзакі (нар. квітень 1969), вивчав лісництво в Університеті Сінсю, працює дерев’яним художником і створив гравюру для «Шепоту серця» (1995). Хаяо визнає, що через роботу не був хорошим батьком, напружуючи стосунки з синами; Ґоро оцінює його як нулевого батька, але ідеального режисера; сім’я веде приватне життя в Токорозава, Сайтама.

Хаяо Міядзакі, якому виповнилося 84 роки в січні 2025, продовжує щодня відвідувати студію Studio Ghibli, попри численні оголошення про пенсію (2013, 2014, але повернувся 2016 для «Хлопчика і чаплі» 2023), фокусуючись на плануванні нових проєктів як почесний голова студії. У січні 2025 поділився новорічною ілюстрацією з міфічною змією на честь Року Змія, а також повідомленням про відновлення роботи студії 6 січня та святкування його дня народження; студія завершила будівництво Ghibli Park у 2024, відкривши останню зону «Долина відьом», натхненну «Ходячим замком Хаула» та «Відьомською доставкою Кікі». У листопаді 2025 «Хлопчик і чапля» повертається в кінотеатри США в рамках Studio Ghibli Fest для п’яти показів — перше повернення з прем’єри, святкуючи 15-річчя «Таємного світу Арріетті». Його критика ШІ в анімації (2016) набула актуальності в березні 2025 через оновлення ChatGPT, що імітує стиль Ghibli, назвавши це «образою життя». Син Ґоро розкрив, що батько малює для майбутнього фільму — ностальгічної пригодницької історії в стилі старих часів, можливо, продовження «Порко Россо» чи «Незнайомої з Долини Вітрів», але реліз не раніше 2028; президент студії Тосіо Судзукі підтвердив щоденну роботу Міядзакі, жартуючи, що не може його зупинити. Студія розвиває тури виставок і нові проєкти, без спадкоємця; Міядзакі живе тихо в Токорозава, курить і надихає покоління, отримавши визнання в Time 100 (2024) та Gold House A100.