Кенджі Мізоґучі

Кендзі Мідзоґучі народився 16 травня 1898 року в районі Хонґо, Токіо, Японія. Він був другим із трьох дітей у родині покрівельника-драпіровника Зентаро Мідзоґучі та його дружини Маси. Сім’я пережила фінансові труднощі після невдалої спроби батька заробити на продажі плащів під час російсько-японської війни, що призвело до віддачі старшої сестри Сузу в гейші. Мати померла, коли Кендзі було 17 років, а батько став джерелом образ через ставлення до жінок у сім’ї. Після землетрусу в Канто 1923 року Мідзоґучі переїхав до Кіото, де працював на студії Nikkatsu. Його раннє життя, включно з травматичними стосунками (наприклад, напад з ножем від коханки-повії), сильно вплинуло на теми жіночих страждань у його фільмах.

Кендзі Мідзоґучі — один із трьох стовпів класичного японського кіно поряд з Ясудзіро Одзу та Акірою Куросавою. Він зняв близько 100 фільмів з 1923 по 1956 рік, хоча більшість німого кіно втрачено. Найвідоміші роботи — «Історія останніх хризантем» (1939), «Життя Охару» (1952), «Уґетсу» (1953) та «Сансо-дайю» (Sansho the Bailiff, 1954), де він майстерно використовував довгі плани, рух камери та мізансцену. Його фільми часто присвячені долі жінок у патріархальному суспільстві, гейш, повій та жертв соціальних норм. Після Другої світової війни він створив шедеври про жіночі страждання: «Жінки ночі» (1948), «Район червоних ліхтарів» (1956). Мідзоґучі вважається одним із перших феміністських режисерів, його стиль вплинув на французьку нову хвилю (Годар, Ромер).

Кендзі Мідзоґучі отримав міжнародне визнання на Венеційському кінофестивалі: «Срібний лев» за «Уґетсу» (1953, спільно з іншими), почесні нагороди за «Життя Охару» (1952) та «Сансо-дайю» (1954), а також спеціальну відзнаку за «вулицю сорому» (1956). Його фільми регулярно номінувалися та вигравали на Venice (загалом понад 10 номінацій/нагород). Він також отримував призи від Cahiers du Cinéma, Kinema Junpo Awards, Mainichi Film Concours та Blue Ribbon Awards у Японії. Номінований на Золоту пальмову гілку в Каннах за «Історію з Чікамatsu» (1955). Його внесок визнаний як один із найвизначніших у світовому кіно.

Кендзі Мідзоґучі народився в скромній родині: батько Зентаро — покрівельник, мати Маса. Старша сестра Сузу була віддана в гейші через бідність, що травмувало режисера та стало ключовою темою його творчості. Він одружувався двічі: перша дружина збожеволіла, її помістили в психіатричну лікарню, після чого Мідзоґучі жив з її молодшою сестрою та її дітьми. Друга дружина — колишня танцівниця, з якою він мав складні стосунки. Дітей у нього не було зафіксовано в джерелах. Мідзоґучі залежав від сестри Сузу, яка підтримувала його фінансово після успіху. Він не мав постійних публічних партнерів після молодості та вів життя, зосереджене на роботі. Його особисте життя було бурхливим, з елементами скандалів та залежності від жінок у родині.

Кендзі Мідзоґучі помер 24 серпня 1956 року в Кіото від лейкемії у віці 58 років, перебуваючи в розквіті творчих сил. На момент смерті він працював над сценарієм «Історії в Осакі», який пізніше зняв Козабуро Йосімура. Його фільми 1950-х стали класикою світового кіно та регулярно перевидаються, вивчаються в кіношколах і входять до списків найкращих фільмів усіх часів (наприклад, «Уґетсу» та «Сансо-дайю» в Sight & Sound). У 1975 році Кането Сіндо зняв документальний фільм «Життя режисера Кендзі Мідзоґучі» та видав книгу. На 2026 рік його спадщина жива: ретроспективи на фестивалях, реставровані версії доступні на критерійських виданнях та стрімінгах. Його вплив на сучасних режисерів (як-от у темах жіночої долі та візуальному стилі) продовжує відчуватися, хоча нових проектів, пов’язаних з ним, немає.