Катрін Денев

Катрін Денев (справжнє ім’я — Катрін Фаб’єн Дорлеак) народилася 22 жовтня 1943 року в Парижі, Франція, у родині театральних акторів Моріса Дорлеака та Рене Сімоно. Вона виросла в творчій атмосфері, де з раннього віку знайомилася з мистецтвом сцени, навчаючись у католицьких школах. Щоб уникнути плутанини з сестрою Франсуазою Дорлеак, Катрін обрала псевдонім Денев — дівоче прізвище матері. Дебютувала в кіно у 13 років у фільмі “Les Collégiennes” (1957), але справжній прорив стався з ролями в стрічках Жака Демі та Луїса Бунюеля.

Катрін Денев — легендарна французька акторка, модель, співачка та продюсерка, символ елегантності та “крижаної богині” європейського кіно з понад 120 ролями за 70 років кар’єри. Вона прославилася ролями в класичних фільмах, як “Шербурзькі парасольки” (1964) Жака Демі, де співала під музику Мішеля Леграна, та “Денна красуня” (1967) Луїса Бунюеля, за яку отримала статус ікони. Серед найвідоміших проектів — “Відраза” (1965) Романа Поланскі, “Останнє метро” (1980) Франсуа Трюффо, епічна драма “Індокитай” (1992) з номінацією на “Оскар”, мюзикл “Вісім жінок” (2002) Франсуа Озона та “Правда” (2019) Хірокадзу Корееда з Жюліет Бінош. Денев співпрацювала з видатними режисерами, як Бунюель, Демі, Трюффо та Ларс фон Трієр у “Танцівниця в темряві” (2000), демонструючи універсальність від драми до комедії. Її образи часто втілюють сильних, загадкових жінок, що принесло визнання по всьому світу, включаючи роль у “Голоді” (1983) з Девідом Боуї. У 2024 році знялася в сатиричній біографії “Бернадетт” про Бернадетт Шірак, підкреслюючи актуальність у сучасному кіно.

– Номінація на “Оскар” за найкращу жіночу роль — “Індокитай” (1993).
– Дві премії “Сезар” за найкращу жіночу роль — “Останнє метро” (1981) та “Індокитай” (1993).
– Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль — Венеційський кінофестиваль (1998) за “Вандомська площа”.
– Почесна “Золота пальмова гілка” — Каннський кінофестиваль (2005).
– Почесний “Золотий ведмідь” — Берлінський кінофестиваль (1998).
– Почесний “Золотий лев” — Венеційський кінофестиваль (2022) за внесок у світове кіно.
– Премія імені Чарлі Чапліна (2023) за кар’єрні досягнення.
Крім того, Денев отримала “Срібного ведмедя” за ансамбль у “Вісім жінках” (2002) та визнана однією з найкращих акторок XXI століття за версією The New York Times (2020).

Катрін Денев походить з династії акторів: батько Моріс Дорлеак та мати Рене Сімоно були театральними зірками, а старша сестра Франсуаза Дорлеак (1942–1967) — успішною акторкою, з якою Катрін знялася в “Дівчатах з Рошфору” (1967); трагічна загибель Франсуази глибоко вплинула на родину. У неї є ще дві сестри — Сільві Дорлеак та напівсестра Даніель, але деталі про них обмежені через приватність. Денев мала тривалу романтичну історію з режисером Роже Вадимом (1961–1965), від якого народився син Крістіан Вадим (1963) — актор, сценарист та режисер. Згодом мала стосунки з Марчелло Мастроянні (1970–1979), від якого в 1972 році народилася дочка Кьяра Мастроянні — відома акторка, з якою Катрін часто знімається, як у “Улюблених” (2011) та “3 серця” (2014). Була одружена з фотографом Девідом Бейлі (1965–1972), але шлюб розпався через її кар’єру. Денев відома дискретністю в особистому житті, уникаючи скандалів, і підкреслює роль дітей як джерела натхнення; К’яра та Крістіан успадкували акторський талант, продовжуючи сімейну традицію. Станом на 2025 рік Катрін самотня, без нового партнера, фокусуючись на родині та творчості.

Станом на грудень 2025 року Катрін Денев, якій виповнилося 82 роки, продовжує активну кар’єру попри інсульт 2019-го, демонструючи стійкість і грацію. У 2024 році вона зіграла Бернадетт Шірак у сатиричній біографії “Бернадетт” режисера Леа Доменаш, яка отримала схвальні відгуки за її іронічний портрет першої леді Франції, та з’явилася в драмі “Мій Марчелло” (2024), де зіграла саму себе поряд з Чіарою Мастроянні. У 2025 році Денев підписала петицію проти дій Ізраїлю в Газі, підкреслюючи свою громадянську позицію, та знялася в камео для документального проекту про французьке кіно на Netflix (прем’єра весна 2026). Акторка готується до ролі в адаптації роману Патріка Модіано “Поспішай повільно” (анонс на осінь 2026), де співпрацює з молодими режисерами, та планує продюсувати короткометражку про жіноче старіння. Вона веде приватне життя в Парижі, але активно підтримує культурні ініціативи, як фестиваль у Каннах, де читала вірш Лесі Українки “Надія” у 2023-му. Денев відновила куріння електронної сигарети після інсульту, але дотримується здорового способу життя з йогою та прогулянками. Серед майбутніх проектів — участь у ретроспективі її фільмів на Венеційському фестивалі (2026) та можливий дует з донькою К’ярою в комедії. Катрін наголошує на ролі кіно як інструменту емпатії, мріючи про нові покоління акторок, і планує мемуари про співпрацю з Бунюелем. У вільний час спілкується з онуками та подорожує Францією.