Катерина Варченко

Катерина Олександрівна Варченко народилася 18 липня 1989 року в місті Прилуки Чернігівської області, в Українській РСР, у сім’ї, де батько служив у війську, а мати була домогосподаркою, яка шила доньці костюми для дитячих вистав. З дитинства вона проявляла інтерес до мистецтва, беручи участь у шкільних постановках, що надихнуло її обрати акторську стезю. У 2011 році Катерина закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, майстерню Юрія Мажуги, де під час навчання підробляла в театральних школах та знімалася в рекламних роликах, зокрема для McDonald’s. Після випуску вона переїхала до Києва, де почала активно розвивати кар’єру в театрі та кіно, поєднуючи ролі на сцені з екранізаціями.

Катерина Варченко — українська акторка театру та кіно, відома ролями сильних, емоційно глибоких жіночих персонажів у мелодрамах та комедіях. Найбільшу популярність їй принесла головна роль Наталії Суворової, гордої матері-одиначки, у серіалі «Хазяйка» (2016), адаптації латиноамериканської теленовели «La Patrona», яка зібрала мільйони глядачів і принесла визнання як телезірці. Серед ключових кінопроектів — роль Насті, працівниці борделю, у серіалі «Кріпосна» (2019–2021), де вона втілила складний образ жінки в історичному контексті; участь у комедійному серіалі «Свати-6» (2012–2013) як молодший лейтенант Кузьова; та ролі в «Порох і дріб» (2012), «Жіночий лікар» (2012), «Темні лабіринти минулого» (2013). У театрі вона працює в Київському академічному театрі «Актор» та Молодому театрі, граючи в постановках на кшталт «Сильні слабкі жінки». Дебют у кіно припав на 2009 рік роллю Марини в «Повернення Мухтара-5». Її творчість часто акцентує теми жіночої сили, сімейних драм та кохання, роблячи персонажів близькими для української аудиторії.

Катерина Варченко не має офіційно задокументованих індивідуальних нагород у сфері кіно чи театру, але її роль у серіалі «Хазяйка» (2016) принесла широке визнання та номінації в телевізійних рейтингах, а також статус однієї з найпопулярніших акторок українського ТБ. Участь у проєктах на кшталт «Кріпосна» та «Коло омани» (2023) підкріпила її репутацію провідної акторки мелодрам, з високими рейтингами переглядів на каналах 1+1 та СТБ. Загалом, її досягнення полягають у внеску в українське кіно під час війни, включаючи зйомки в «Прикордонники» (2024) та майбутніх фільмах.

Катерина Варченко виросла в Прилуках у сім’ї з творчим ухилом: батько був військовим, що вплинуло на її дисципліну, а мати-домогосподарка підтримувала хобі доньки, шиючи костюми для шкільних вистав, і досі залишається близькою людиною. Батьки не розголошують публічно деталі, але Катерина часто згадує їхню роль у формуванні характеру. У особистому житті акторка одружена з українським актором Анатолем Фон-Філандрою (нар. 1988), з яким познайомилася в Молодому театрі; шлюб став для неї «чарівним пенделем» до кар’єри, а прізвище чоловіка — Фон-Філандра — тепер носять їхні діти, підкреслюючи родинні корені. Подружжя має двох синів: старший Крістіан-Доріан (дебютував у кіно, мріє стати космонавтом) та молодший Еміль-Доріан (нар. 2022, перше слово «тато» сказав по відеозв’язку). З березня 2022 року Анатоль служить у Нацгвардії, захищаючи Україну, що робить розлуку болісною — Катерина самостійно виховує синів, переживаючи тривогу за родину, але пишається чоловіком. Вона зізнається, що війна забрала в дітей дитинство, а в неї — повноцінну сім’ю, але вони підтримують одне одного, мріючи про спільний будинок з вишневим садом. Катерина фокусується на балансі кар’єри та материнства, уникаючи публічності приватного життя.

На грудень 2025 року Катерина Варченко активно поєднує зйомки в кіно з театральними виставами, проживаючи в Києві та самостійно виховуючи синів, поки чоловік служить у Нацгвардії. У 2025 році вийшов фільм «Раша гудбай», де вона зіграла ключову роль, а серіал «Коло омани» (2023–2025) продовжує транслюватися з високими рейтингами на 1+1, підкреслюючи її статус зірки мелодрам. Вона грає в постановці «Сильні слабкі жінки» у Молодому театрі, а також завершила зйомки в серіалі «Прикордонники» (2024), де втілила образ на тлі війни, що стало емоційним викликом. Серед недавніх проектів — участь у «Кріпосна» (завершення сезонів) та благодійні ініціативи для підтримки ЗСУ, включаючи аукціони ролей. Під час війни акторка пережила паузу в кар’єрі, провівши рік в Іспанії з дітьми, але повернулася до Києва для відродження українського кіно. Майбутні проекти включають фільм «Потяг „Червона рута“» (2026), де вона грає провідну роль, та можливі нові серіали на СТБ про жіночу долю в сучасній Україні. Катерина планує розширити театральну діяльність, фокусуючись на ролях матерів та героїнь, натхненних війною, і мріє про сімейне возз’єднання після перемоги. Вона ділиться в інтерв’ю тривогами за близьких, але підкреслює силу творчості як терапію, популяризуючи українське мистецтво за кордоном. Загалом, 2025 рік для неї — час адаптації та зростання, з акцентом на автентичні історії.