Іван Кавалерідзе

Іван Петрович Кавалерідзе народився 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району Сумської області).
Він походив з селянської родини з українсько-грузинськими коренями та провів дитинство на Сумщині.
З ранніх років виявив талант до мистецтва, навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв та в Парижі у Наума Аронсона.
Помер 3 грудня 1978 року в Києві у віці 91 року, похований на Байковому кладовищі.

Іван Кавалерідзе — видатний український скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург і сценарист, якого називали «українським Мікеланджело».
Він створив низку знакових пам’ятників: княгині Ользі, Андрію Первозванному та Кирилу і Мефодію в Києві (1911, відновлено 1996), Артему в Святогірську (1927, конструктивізм), Ярославу Мудрому та Григорію Сковороді в Києві.
У кіно дебютував авангардними стрічками «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933).
Пізніше зняв перші українські кіноопери: «Наталка Полтавка» (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), а також фільми «Григорій Сковорода» (1959) та «Повія» (1961).
Його творчість поєднує скульптуру з кінематографом, де він використовував монументальні композиції та експериментував з формою.
Кавалерідзе залишив понад 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, 10 фільмів і кілька п’єс.

У 1969 році Іван Кавалерідзе отримав звання Народного артиста УРСР (у 82-річному віці).
Його роботи відзначалися на конкурсах, наприклад, пам’ятник Артему здобув премію в 1920-х.
Багато проектів отримали визнання після смерті, включаючи відновлення пам’ятників у незалежній Україні.
Він не мав великих міжнародних нагород за життя через радянську цензуру, але ЮНЕСКО відзначало його ювілеї.
Основне досягнення — меморіальні музеї та галереї на його честь.

Батько — Петро Кавалерідзе, мати — Килина Луківна Кухаренко (українка).
Дід по батькові — Васо Кхварідзе, нащадок грузинського князівського роду, переселений в Україну після Кавказької війни.
Іван ріс у багатодітній родині, допомагав братам і сестрам здобути освіту.
Перший шлюб розпався швидко, від нього мав сина Ігоря та доньку Євгенію.
Другий шлюб — з Надією Капельгородською (зустріли на зйомках «Коліївщини» в 1933), вона стала його музою.
Від цього шлюбу мав доньку (або прийомну).
Родина пережила складні часи окупації та репресій (тесть розстріляний у 1938).
Кавалерідзе цінував сімейні зв’язки, але деталі приватного життя маловідомі.

Іван Кавалерідзе помер у 1978 році, але його спадщина активно зберігається та популяризується.
У Києві діє Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі (з 1993), де проводяться постійні експозиції, виставки молодих митців та кінопокази його фільмів.
Художньо-меморіальний музей у Новопетрівці (Сумщина, з 1987) та галерея в Сумському художньому музеї.
У 2024–2025 роках відбувалися заходи до ювілеїв, ретроспективи фільмів та обговорення спадщини в контексті декомунізації.
Його пам’ятники в Києві (Ольга, Ярослав Мудрий, Сковорода) є туристичними об’єктами.
Твори вивчаються в контексті українського авангарду та монументалізму.
У майбутньому плануються нові видання книг, документальні фільми та можливі реставрації.
Спадщина Кавалерідзе надихає сучасних митців на поєднання скульптури та кіно.