Ірина Швайківська

Ірина Швайківська народилася у Львові, Україна, у сім’ї з творчими традиціями, де з раннього віку проявляла інтерес до мистецтва та театру. З дитинства вона відвідувала театральні гуртки та музичні заняття, що формувало її схильність до акторської майстерності. Після завершення середньої освіти Ірина вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка, де вивчала філологію, паралельно відвідуючи акторські курси. Її перші кроки на сцені припали на студентські роки, коли вона брала участь у любительських постановках, що стало основою для професійної кар’єри.

Ірина Швайківська — видатна українська акторка театру, заслужена артистка України, яка понад 30 років служить у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові. Вона майстерно втілює ролі класичної української та світової драматургії, зокрема в постановках «Ой, не ходи, Грицю», «Жінки», «Львівське танго» та «Віщунка». Серед знакових ролей — Мотря Довбиш у п’єсі за творами класиків, а також бабуся Джозефіна в сучасних адаптаціях. Швайківська також відома як режисерка театральної студії «Хочу» при Народному домі «Просвіта» Львівської політехніки, де з 1998 року розвиває молодих талантів. Її творчість поєднує глибоку емоційність з філософською глибиною, роблячи виступи незабутніми для глядачів. Крім того, вона активно популяризує українську літературу, виконуючи поетичні читання, як-от вірші Ліни Костенко в проекті «Шістдесятники» від Громадського.

Ірина Швайківська удостоєна звання Заслуженої артистки України (2000) за значний внесок у розвиток українського театрального мистецтва. Вона є лауреаткою численних театральних премій, включаючи нагороди Львівського театрального фестивалю за найкращу жіночу роль. Серед досягнень — визнання від Міністерства культури України за педагогічну діяльність у студії «Хочу», де виховала покоління акторів. У 2023 році отримала відзнаку від Львівської міської ради за популяризацію української культури під час війни. Її поетичні читання у проекті «Шістдесятники» були відзначені як зразок високого мистецького рівня.

Ірина Швайківська походить з львівської родини інтелігентів: батько працював інженером, а мати — викладачкою літератури, що прищепило їй любов до слова та сцени з дитинства. Батьки завжди підтримували її вибір кар’єри, супроводжуючи на перші прослуховування до театру Заньковецької. Одружена з театральним діячем, колегою по сцені, з яким познайомилася під час роботи в театрі; шлюб триває понад 25 років, і подружжя разом створює сімейні постановки. У них двоє дітей: син, який пішов шляхом батьків і став актором у київському театрі, та донька, дизайнерка костюмів для львівських труп. Онуки часто відвідують бабусю на репетиціях, надихаючи на нові ролі. Швайківська жартує, що родина — її найкращий «театр абсурду», де кожен грає свою роль з душею. Близькі родичі, як сестра, також пов’язані з культурою, допомагаючи в організації фестивалів.

Наразі Ірина Швайківська продовжує активно грати в репертуарі театру імені Заньковецької, зокрема у виставах «Буна» та «Любов на замовлення», адаптованих до сучасних реалій. Вона очолює студію «Хочу», де готує прем’єри з молодими акторами, фокусуючись на творах українських авторів про війну та ідентичність. У 2025 році Швайківська взяла участь у благодійних читаннях поезії для підтримки ЗСУ, збираючи кошти на культурні проекти для фронту. Серед планів — режисура нової постановки за творами сучасних драматургів та гастролі по Європі з виставами про українську історію. Вона також веде майстер-класи в Львівській політехніці, навчаючи акторської майстерності. Швайківська активно коментує культурне життя у соцмережах, наголошуючи на ролі театру в часи викликів. Майбутні проекти включають співпрацю з міжнародними фестивалями, де планує представити українську драму. Загалом, її діяльність спрямована на збереження та розвиток національного театру, з акцентом на молодь та патріотизм.