Ірина Довгань

Ірина Володимирівна Довгань народилася 25 січня 1962 року в Донецьку, Українська РСР, СРСР. Вона виросла в Донецькій області, жила в Ясинуватій (передмістя Донецька), де працювала професійним косметологом (б’ютішн). Має двох дітей, була заміжньою (чоловік — головний інженер будівельної фірми). З дитинства говорила українською, мала проукраїнську позицію. Після початку війни на Донбасі в 2014 році займалася волонтерством, допомагаючи українській армії. Зараз їй 64 роки, вона проживає в Україні (після полону переїхала до Маріуполя та інших безпечних регіонів), активно займається громадською діяльністю. Її історія стала символом стійкості та боротьби проти російської агресії.

Ірина Довгань стала відомою після публічного катування в окупованому Донецьку в серпні 2014 року: її викрали бойовики «Восток» за допомогу ЗСУ, прив’язали до стовпа в українському прапорі, били, принижували та погрожували смертю. Фото з цим інцидентом опублікувала New York Times, що врятувало їй життя та привернуло міжнародну увагу. Після звільнення (завдяки втручанню журналістів) вона почала відкрито говорити про тортури, сексуальне насильство як зброю війни та геноцид. Заснувала організацію «SEMA Україна» — спільноту жінок, які пережили полон та сексуальне насильство від росіян. Проводить тренінги для ЗСУ, зустрічається з європейськими політиками, збирає свідчення про злочини, виступає на міжнародних платформах (UN Women, медіа). Її діяльність фокусується на подоланні травм, правосудді та визнанні сексуального насильства як воєнного злочину.

Ірина Довгань визнана Народним Героєм України. Вона отримала увагу та підтримку від міжнародних організацій, зокрема UN Women (кампанія «Women Are Key to Peace»). Її історія висвітлювалася в New York Times, Голос Америки, Українській правді, Суспільному медіа та інших ЗМІ. Основні досягнення — створення «SEMA Україна», збір доказів воєнних злочинів, адвокація прав жінок-жертв та внесок у міжнародне визнання сексуального насильства як інструменту російської агресії. Вона не має класичних державних нагород, але її внесок у права людини та боротьбу з безкарністю високо оцінюється в громадському та міжнародному середовищі.

Ірина Довгань має двох дорослих дітей (син і дочка), про яких згадує в інтерв’ю як про мотивацію вижити. Її чоловік працював головним інженером у будівельній фірмі, але деталі про поточний статус шлюбу не розголошуються широко. Після полону та евакуації сім’я була змушена покинути окуповану Ясинувату та переїхати в підконтрольні Україні території (спочатку Маріуполь). Публічно вона рідко ділиться деталями про батьків чи інших родичів, фокусуючись на темах волонтерства та допомоги жертвам. Діти та близькі підтримували її в боротьбі з травмою, але особисте життя тримається в приватності. Вона часто говорить про сім’ю як про джерело сили.

Наразі Ірина Довгань очолює ГО «SEMA Україна», де об’єднує жінок, які пережили полон, тортури та сексуальне насильство від російських окупантів. Вона збирає свідчення про злочини на деокупованих територіях, проводить тренінги для військових ЗСУ щодо протидії сексуальному насильству, зустрічається з європейськими політиками та міжнародними організаціями для домагання правосуддя. Активно виступає в медіа (інтерв’ю 2025 року в УП.Життя, UN Women, Голос Америки), говорить про мовчання як зло та необхідність перемоги над агресором. Має Facebook-сторінку (@irasetfree), де ділиться думками про боротьбу та підтримку. У майбутньому ймовірно продовжить адвокацію, розширення спільноти SEMA та роботу над фіксацією воєнних злочинів. Вона живе в Україні, перетворивши особистий біль на силу допомоги іншим жінкам та внесок у перемогу.