Георгій Морозюк

Георгій Морозюк (Георгій Іванович Морозюк) народився 15 квітня 1944 року в селі Ступно Здолбунівського району Рівненської області. Він був шостою дитиною в багатодітній селянській родині. У 13 років втратив батька. Закінчив Ступнівську восьмирічну школу, служив в армії, а в 1967 році — театральну студію при Київському академічному українському драматичному театрі імені Івана Франка. Працював у Львівському обласному музично-драматичному театрі (1967–1997), а з 1997 року — в Рівненському обласному академічному музично-драматичному театрі. Народний артист України (2009). Помер 19 листопада 2021 року в Рівному від ускладнень, спричинених COVID-19.

Георгій Морозюк відомий як український актор театру і кіно. За понад 50 років сценічної діяльності зіграв понад 200 ролей у театрі. Серед найвідоміших кіноробіт — фільми «Голод-33» (1991), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983), «Непокорений» (2000), «Вінчання зі смертю» (1993), «Меланхолійний вальс» (1990) та інші. Його гра відзначалася глибиною, щирістю та майстерністю втілення як драматичних, так і характерних образів. Актор був провідним майстром Рівненського драмтеатру і залишив значний слід в українському театральному мистецтві.

Георгій Морозюк отримав звання Народного артиста України (2009). Нагороджений премією імені Івана Огієнка. Його внесок у розвиток українського театру і кіно неодноразово відзначався обласними та всеукраїнськими нагородами.

Георгій Морозюк був одружений з Емілією. У подружжя народилася донька, яка стала вчителькою молодших класів. Актор не дозволив доньці обирати театральну кар’єру, хоча в дитинстві вона мала досвід участі в постановках. Родина жила в Рівному. Деталі про особисте життя Георгій Морозюк тримав переважно приватними, зосереджуючись у публічному просторі на творчості.

Георгій Морозюк помер 19 листопада 2021 року в Рівному на 78-му році життя від ускладнень, спричинених коронавірусною хворобою. Після його смерті Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр висловив глибоку скорботу. Спадщина актора продовжує жити в театральних постановках, кінофільмах і пам’яті колег та глядачів. Його ролі залишаються прикладом відданості українському сценічному мистецтву.