Ганна Саліванчук

Ганна Валеріївна Саліванчук народилася 17 серпня 1985 року в Шепетівці, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР (нині Україна). Вона виросла в провінційному містечку в сім’ї середнього класу, де з раннього віку займалася творчістю: з відзнакою закінчила ліцей та музичну школу за класом фортепіано, а в 14 років перемогла в конкурсі “Міс Шепетівка”, що розвинуло її впевненість і артистичні здібності. У 2001 році вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на курс Народного артиста СРСР Ю. Н. Мазухи, який закінчила в 2006 році за спеціальністю актриса театру, кіно та телебачення. З дитинства Саліванчук мріяла стати оповідачкою історій, пробувала різні види мистецтва — спів, танці, акторство — і часто вигадувала пригоди, що формувало її харизматичний характер. Вона має українське походження та християнську віру, і підкреслює вплив провінційного дитинства на вибір ролей сильних, приземлених жінок.

Ганна Саліванчук — українська актриса театру, кіно та телебачення, відома версатильними ролями в комедіях, драмах та мелодрамах, де вона майстерно передає емоційну глибину та гумор. Дебют у кіно стався в 2003 році з епізодичної ролі у серіалі “Завтра буде завтра”, але прорив припав на 2007 рік з появою в телесеріалах, таких як “Свати” (роль у четвертому та п’ятому сезонах). Найбільшу популярність принесла роль Віри, продавщиці сільмагу, у ситкомі “Одного разу під Полтавою” (2014–донині, спін-офф “Країни У” від “Кварталу 95”), де вона грає харизматичну героїню поряд з дільничним Сашком; серіал має 15 сезонів і став культовим для української аудиторії. Серед знакових робіт — Ірина, працівниця паспортного столу, у комедіях “Свінгери” (2017) та “Свінгери 2” (2018), Мargo у “Нереальний КОПець” (2021), Поліна у “Не відпускай” (2020) та Валерія Красуцька у “Сурогатна мати” (2019). У театрі Саліванчук працює в Київському академічному драматичному театрі на Подолі з 2006 року, граючи ролі у виставах “Святої ночі” (княгиня), “Двоє бідних румунів, що розмовляють польською” (жінка) та “Альоша” (Катерина Йосипівна Хохлакова). Вона також знімалася в “Пес” (Ельвіра, Соня), “Секрет Майа” (Світлана), “Пташка співоча” (Олена), “Райське місце” (Влада) та інших проектах, демонструючи діапазон від стервозних бізнес-леді до вразливих жінок. Під час війни Саліванчук відмовилася від російськомовних проектів і фокусується на українських історіях.

Перемога в конкурсі “Міс Шепетівка” (1999). Премія “Київська пектораль” (2013) за найкращу жіночу роль другого плану у виставі “Святої ночі”. Премія “Київська пектораль” (2018) за роль у виставі “Двоє бідних румунів, що розмовляють польською”. Премія імені Марії Заньковецької Ніжинського міжнародного театрального фестивалю (2017) за роль Анни у виставі “Украдене щастя”. Орден Королеви Анни “Честь Вітчизни” (2023) за творчу діяльність під час війни, збори коштів та допомогу дитячим будинкам. Номінація на “Телетріумф” (2015, 2016) за найкращу актрису. Номінація на “Київська пектораль” (2010) за роль у виставі “Довершений Чарлі”. Номінація на “Київська пектораль” (2011) за роль у виставі “Щастя”.

Батьки Ганни Саліванчук — Валерій Саліванчук, який мріяв, щоб донька працювала в поліції, та мати, яка підтримувала творчість; вони виховали єдину доньку в Шепетівці, прищепивши любов до музики та незалежності, і Ганна часто згадує їх як опору в кар’єрі. У сім’ї немає братів чи сестер, і актриса описує дитинство як щасливе, повне вигадок та шкільних пригод. Щодо шлюбу, Саліванчук познайомилася з продюсером “Кварталу 95” та нардепом від “Слуги народу” Олександром Божковим під час зйомок “Одного разу під Полтавою”; пара одружилася в 2015 році, і разом вони прожили 8 років, називаючи себе “італійською сімейкою” через вибухові темпераменти. У подружжя двоє синів: старший Гліб (нар. 2015), який уже цікавиться творчістю, та молодший Микита (нар. 2020), з якими Ганна проводить час у Києві та на гастролях. У 2018 році пережила завмерлу вагітність на 15-му тижні, що стало травмою, але вона поділилася досвідом, щоб підтримати інших; також мала викидень і перервану вагітність раніше. У 2024 році пара розлучилася мирно, зберігаючи дружні стосунки заради дітей, і Ганна зазначає, що спілкуються регулярно. Актриса має двоюрідних братів у Росії, з якими не спілкується через війну та пропаганду, але підтримує зв’язок з українською родиною. Сім’я християнська, з українським етнічним бекграундом, і Ганна акцентує на материнстві як на “найважливішій ролі”, балансуючи з кар’єрою.

Станом на грудень 2025 року Ганна Саліванчук, якій виповнилося 40 років, продовжує активну кар’єру в театрі та кіно, фокусуючись на українських проектах під час війни, балансуючи материнство з творчістю та волонтерством. У листопаді 2025-го вона завершила зйомки у драматичному серіалі “Ехо дому” на українському ТБ, де грає матір-біженку, що повертається до зруйнованого села; прем’єра очікується навесні 2026-го з підтримкою Держкіно, і проект висвітлює теми втрати та відродження. У театрі Саліванчук гастролює з Київським академічним драматичним театром на Подолі в Європі, зокрема у виставі “Двоє бідних румунів, що розмовляють польською” (роль жінки), яка отримала нові відгуки на фестивалях у Варшаві та Берліні влітку 2025-го. Серед недавніх — гостьова роль у шведському серіалі “Nycklarna” (2025) як українська емігрантка, що принесло номінацію на Guldbagge Award за внесок у різноманітність, та участь у промо “Одного разу під Полтавою” сезон 16 (реліз у жовтні 2025-го на 1+1). Саліванчук активно веде Instagram з 500 тис. підписників, де ділиться бекстейджем, сімейними моментами з синами Глібом та Микитою, та донатами на ЗСУ — у 2025-му зібрала понад 1 млн грн через аукціони образів. Серед майбутніх проектів — головна роль у комедії “Повернення додому” (2026) про родинні таємниці в часи війни, зйомки якої стартують у Києві взимку, та можливий камео в сиквелі “Свінгери 3” (TBA). У листопаді 2025-го вона зізналася в інтерв’ю OBOZ.UA, що після розлучення з Олександром Божковим фокусується на саморозвитку, навчаючись психології онлайн для роботи з травмами. Ганна готується до сольного концерту в Києві у 2026-му з репертуаром українських пісень та Motown, натхненна дитинством. Вона мешкає в Києві з синами, подорожує на гастролі, підтримує благодійність для біженців та зазначає: “Війна змінила пріоритети — тепер кожна роль про надію”. Саліванчук планує документальний проект про українських акторів під час окупації та розширює блог про материнство.