Ґолшіфте Фарагані

Ґолшіфте Фарагані, справжнє ім’я Рахавард Фарагані, народилася 10 липня 1983 року в Тегерані, Іран. Вона виросла в творчій сім’ї: батько Бехзад Фарагані — відомий театральний режисер та актор, мати Фахіме Рахімінія — акторка сцени, а сестра Шагайєґ Фарагані — також акторка, що з раннього віку занурило Ґолшіфте в світ мистецтва. З шести років дівчинка почала грати в театрі, а в п’ять вивчала музику та фортепіано в музичній школі Тегерана, демонструючи чотириоктавний вокальний діапазон. У 1997 році, у 14 років, дебютувала в кіно у фільмі “Горобина” (The Pear Tree) режисера Даріуша Мехрджуї, за що одразу здобула визнання. Після закінчення середньої освіти вступила до Факультету образотворчих мистецтв Тегеранського університету, де продовжила акторську підготовку. Її псевдонім “Ґолшіфте” вигадав батько і означає “квітка, що любить”, тоді як юридичне ім’я Рахавард перекладається як “дар дороги”.

Ґолшіфте Фарагані — іранська та французька акторка, співачка та активістка, відома ролями в іранському арт-хаусі, голлівудських блокбастерах та європейському кіно, де вона втілює сильних, складних жінок. Її прорив стався в 2006 році з роллю в драмі “M як мати” (M for Mother), де Ґолшіфте зіграла матір, що шукає сина, фільм став кандидатом від Ірану на “Оскар” за найкращий іноземний фільм. У 2008-му вона стала першою іранською зіркою в голлівудському кіно, з’явившись у “Тіло брехні” (Body of Lies) Рідлі Скотта поряд з Леонардо ДіКапріо та Расселом Кроу, що призвело до заборони на в’їзд до Ірану через “співпрацю з американською пропагандою”. Серед знакових робіт — роль у “Про Еллі” (About Elly, 2009) Асґара Фархаді, що виграла “Срібного ведмедя” у Берліні, та головна роль у “Камінь терпіння” (The Patience Stone, 2012), де вона грає жінку, яка сповідується перед коматозним чоловіком. У 2016-му блиснула як дружина поета в “Патерсоні” Джима Джармуша навпроти Адама Драйвера, а в 2017-му — як шаманка Шанса в “Пірати Карибського моря: Помста Салазара”. Нещодавно знялася в екшнах Netflix “Витяг” (Extraction, 2020) та “Витяг 2” (Extraction 2, 2023) як Нік Хан поряд з Крісом Гемсвортом, а також у серіалі “Вторгнення” (Invasion, 2021–донині). Загалом у фільмографії понад 40 ролей, від театру до sci-fi, з акцентом на теми жіночої свободи та екзилю.

Ґолшіфте Фарагані здобула Crystal Simorgh за найкращу акторку на Міжнародному кінофестивалі Фаджр за “Горобину” (1998) у віці 14 років. У 2006-му — Asia Pacific Screen Award за найкращу жіночу роль у “M як мати”. За “Камінь терпіння” (2012) номінована на César Award як найбільш перспективна акторка (2014) та виграла Lumières Award за найкращу акторку (2016). У 2013-му — Asian Film Award за найкращу акторку за “Камінь терпіння”. За “Сон скорпіонів” (2017) — Chlotrudis Award за найкращу жіночу роль (2018). У 2024-му — Davide Campari Award за видатні досягнення на Locarno Film Festival. Крім того, відзначена на Nantes Three Continents Festival за “Бутік” (Prix d’Interpretation Feminine) та є членом журі Берлінале (2023).

Ґолшіфте Фарагані походить з іранської артистичної династії: батько Бехзад Фарагані — видатний театральний режисер та актор, який вигадав її псевдонім і керував першими ролями; мати Фахіме Рахімінія — акторка сцени, яка підтримувала доньчині музичні заняття. Сестра Шагайєґ Фарагані — акторка, відома ролями в іранському кіно, з якою Ґолшіфте часто співпрацює на фестивалях; також є брат Азаркахш Фарагані, про якого мало відомо публічно. Сім’я жила в Тегерані, де творча атмосфера панувала в домі, але після заборони на в’їзд Ґолшіфте в 2009-му родинні зв’язки ускладнилися через політичні переслідування. У 2003 році одружилася з іранським актором та режисером Аміном Махдаві, з яким познайомилася на зйомках; шлюб тривав до 2011-го, але подружжя не мало дітей. У 2012–2014 роках мала роман з французьким актором Луї Гаррелем, з яким знялася в “Справжньому” (Love Is Strange), але стосунки завершилися. У 2015-му вийшла заміж за французького-музиканта буддиста Христоса Дордже Вокера, з яким познайомилася в духовному колі; шлюб тривав до 2017-го, і в них народився син (про якого Ґолшіфте тримає приватність для безпеки). Зараз акторка не одружена, фокусується на кар’єрі та активізмі, мешкаючи в Парижі, де балансує творчість з турботою про родину в Ірані. Вона часто говорить про важливість сімейних коренів як джерела сили в екзилі та уникає публічних скандалів, підкреслюючи приватність близьких.

Станом на листопад 2025 року Ґолшіфте Фарагані продовжує блищати в міжнародному кіно, фокусуючись на арт-хаусних драмах і блокбастерах з соціальним підтекстом, паралельно з активізмом за права жінок в Ірані. Нещодавно прем’єрувався її фільм “Альфа” (Alpha, 2025) режисера Жулі Дюкуруно на Каннському фестивалі, де вона грає ключову роль у історії про епідемію, натхненну СНІДом, поряд з Еммою Макі та Тахаром Рахімом; стрічка виграла Palme d’Or і отримала овації за сміливість, з прем’єрою в кінотеатрах у листопаді. У жовтні 2025-го Фарагані отримала Davide Campari Award за видатні досягнення на Locarno Film Festival, де презентувала “Bells of Kabul” — свою першу зйомку за дев’ять місяців після “Альфи”, комедію про екзил і мистецтво. Серед поточних проектів — участь у “Hot Milk” (2025) як Софія, молода жінка в пошуках зцілення для матері, адаптація роману Дебори Леві, з прем’єрою на TIFF. Акторка готується до “Extraction 3” (2026) на Netflix, де повернеться як Нік Хан поряд з Крісом Гемсвортом, зйомки стартують у квітні 2026-го в Індії та Європі, обіцяючи інтенсивніший екшн. У серпні 2025-го приєдналася до журі Tallinn Black Nights Film Festival, де обговорила “The Dragon Within” — драму про внутрішні конфлікти. У музиці планує реліз синглу з кавером на іранські протести “Baraye” з Coldplay (2022), натхненний рухом “Жінка, життя, свобода”. Особисто Ґолшіфте мешкає в Парижі, насолоджуючись материнством (сину 8 років), подорожуючи Європою та підтримуючи родину в Ірані через Zoom; вона веде Instagram з 2 млн підписників, де ділиться роздумами про екзил і фемінізм. У 2025-му Фарагані приєдналася до кампаній проти туберкульозу та за екологію, бойкотуючи іранський режим і закликаючи до свободи слова. Серед майбутніх планів — співпраця з Саедом Рустайї в “Woman and Child” (2026) та бродвейський ревайвл “Анна Кареніна”. Загалом, 2025-й — рік тріумфів і консолідації, з акцентом на жіночі історії та культурний опір.