Ґлорія Стюарт

Ґлорія Стюарт (уроджена Ґлорія Френсіс Стюарт) народилася 4 липня 1910 року в Санта-Моніці, штат Каліфорнія, США. Вона була третього покоління каліфорнійкою з боку матері, а її батько мав шотландське походження. Ґлорія з’явилася на світ у родині адвоката Френка Стюарта та Еліс Дейдрік, і її народження відбулося вдома, на кухонному столі. Коли їй було дев’ять років, батько трагічно загинув у аварії, що стало важким ударом для сім’ї.

Ґлорія Стюарт була американською акторкою, художницею та активісткою, чия кар’єра тривала понад 70 років. Вона почала зніматися в 1930-х роках у фільмах Universal Studios та 20th Century Fox, граючи ролі в пре-кодових стрічках, зокрема в класичних горорах Джеймса Вейла: «Старий темний дім» (1932) та «Людина-невидимка» (1933). У 1940-х вона відійшла від кіно, присвятивши себе мистецтву — малюванню, бонсай та друкарству художніх книг. Повернення до великого екрану відбулося в 1997 році роллю старої Роуз Доусон Калверт у блокбастері Джеймса Кемерона «Титанік», який став одним із найкасовіших фільмів в історії. Ця роль принесла їй світову славу в пізньому віці. Остання поява на екрані — у фільмі Віма Вендерса «Країна достатку» (2004). Крім акторства, вона була співзасновницею Гільдії кіноакторів США та активісткою Голлівудської антинацистської ліги.

Номінація на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану («Титанік», 1997) — стала найстаршою номінанткою в історії (87 років).
Премія Гільдії кіноакторів США (SAG Award) за найкращу жіночу роль другого плану («Титанік», 1997).
Номінація на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану («Титанік», 1997).
Премія «Сатурн» за найкращу жіночу роль другого плану («Титанік», 1997).
Премія Канзаського кола кінокритиків за найкращу жіночу роль другого плану («Титанік», 1997).
Нагорода Ральфа Моргана від Гільдії кіноакторів за внесок у професію (2010).
Зірка на Голлівудській алеї слави (2000).

Батьки Ґлорії — адвокат Френк Стюарт (шотландського походження) та Еліс Воган Дейдрік (третього покоління каліфорнійців). Батько загинув у аварії, коли Ґлорії було 9 років. Мати вдруге вийшла заміж за Фреда Фінча, власника похоронного бюро, і в Ґлорії з’явилася зведена сестра Патрісія. У неї був молодший брат Френк (став спортивним журналістом) та ще один брат Томас, який помер у дитинстві.
Перший шлюб — з скульптором Блер Гордон Ньюеллом (1930–1934), розлучилися через несумісність з голлівудським життям.
Другий шлюб — з сценаристом Артуром Шикманом (1934–1978, до його смерті від хвороби Альцгеймера). У цьому шлюбі 1935 року народилася дочка Сільвія Вон Томпсон (письменниця, авторка кулінарних книг).
Після смерті чоловіка мала довгі романтичні стосунки з друкарем Вордом Рітчі (до його смерті 1996 року).
Ґлорія мала чотирьох онуків та дванадцять правнуків на момент смерті.

Ґлорія Стюарт померла 26 вересня 2010 року в Лос-Анджелесі у віці 100 років від дихальної недостатності (на тлі раку легенів, з яким боролася кілька років). Після ролі в «Титаніку» вона продовжувала зніматися в невеликих проектах, зокрема в телесеріалах та фільмах, як-от «Мільйон доларів готель» (2000) та «Країна достатку» (2004). Водночас активно займалася мистецтвом: створювала художні книги під імпринтом Imprenta Glorias, її роботи експонувалися в галереях і зберігаються в колекціях музеїв, як-от J. Paul Getty Museum.
У пізні роки вона написала автобіографію «I Just Kept Hoping» (1999, у співавторстві з дочкою). Отримала численні вшанування, зокрема зірку на Алеї слави та Centennial Celebration від Академії кіномистецтв у 2010 році.
Ґлорія залишалася активною до останніх днів, працюючи над книгами з правнучкою як помічницею та беручи участь у документальних проектах про своє життя. Її прах розвіяли над океаном біля Санта-Моніки. Вона стала символом довгожительства та натхненням для багатьох, завжди наголошуючи на важливості надії та творчості.