Ґєорґій Данєлія

Ґєорґій Миколайович Данєлія народився 25 серпня 1930 року в Тбілісі (тоді Тифліс, ЗСФСР, нині Грузія) в родині інженера та працівниці кіно.
Через рік родина переїхала до Москви, де пройшло його дитинство та юність.
Спочатку здобув освіту архітектора в Московському архітектурному інституті (1955), але швидко зрозумів, що кіно — його покликання.
У 1959 році закінчив Вищі режисерські курси при “Мосфільмі” (майстерня Михайла Ромма) і розпочав кар’єру режисера.

Ґєорґій Данєлія — видатний радянський і російський кінорежисер, сценарист, актор і письменник грузинського походження, майстер ліричної комедії та трагікомедії.
Його фільми стали класикою радянського кіно: “Я крокую по Москві” (1963), “Тридцять три” (1965), “Не горюй!” (1969), “Афоня” (1975), “Міміно” (1977), “Осінній марафон” (1979), “Кін-дза-дза!” (1986), “Настя” (1993) та “Орел і решка” (1995).
Він також був співавтором сценарію до культової комедії “Джентльмени удачі” (1971).
Фільми Данєлії відзначені тонким гумором, глибоким психологізмом, любов’ю до простих людей і часто містили елементи абсурду чи сатири.
Багато його робіт отримали міжнародне визнання, а сам режисер знімав епізодичні ролі в своїх стрічках і співпрацював з найкращими акторами СРСР.
Данєлія написав кілька книг спогадів, зокрема “Безквитковий пасажир” і “Тостований п’є до дна”.
Його стиль вплинув на багатьох режисерів, а фільми досі популярні серед глядачів.

Ґєорґій Данєлія — Народний артист СРСР (1989), Народний артист РРФСР (1974), Заслужений діяч мистецтв РРФСР.
Лауреат Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1977, за “Міміно”), Державної премії РФ (1996).
Переможець Берлінського кінофестивалю (“Осінній марафон”, 1979), номінант на “Золоту пальмову гілку” Канн (“Совсім пропащий”, 1973).
Отримав премії “Ніка” (найкращий режисер, сценаріст), “Золотий орел”, призи ММКФ та багатьох інших фестивалів.
Нагороджений орденами “За заслуги перед Вітчизною” III та IV ступенів, орденом Пошани Грузії.
Його фільми неодноразово ставали лідерами прокату та отримували призи глядацьких симпатій.

Батько — Микола Дмитрович Данєлія (1902–1981), інженер, генерал-майор, працював на Метробуді Москви.
Мати — Мері Івліанівна Анджапарідзе (1905–1980), асистентка режисера на “Мосфільмі”, зняла кілька короткометражок; з грузинського акторського роду.
Перший шлюб — з актрисою Любов’ю Соколовою (короткий, 1950-ті); донька Світлана (юрист).
Другий шлюб — з актрисою (короткий); син Микола Георгійович Данєлія (1959–1985), талановитий режисер, поет і художник, помер за загадкових обставин у 26 років.
Останній шлюб (з 1980-х до смерті) — з режисеркою Галиною Іванівною Юрковою-Данєлією, яка зняла фільми “Француз” та “Божа тварь”.
З нею мав сина Кирила Данєлію (художник).
Родина завжди підтримувала його творчість, але трагедія з сином Миколою стала великим ударом для режисера.

Ґєорґій Данєлія помер 4 квітня 2019 року в Москві у віці 88 років від зупинки серця на тлі дихальної недостатності (після запалення легень).
Останні роки він рідко знімав, але працював над книгами спогадів і мультфільмами (“Ку! Кін-дза-дза”, 2013, як сценарист і продюсер).
Його спадщина продовжує жити: фільми регулярно показують по ТБ, перевидають, вивчають у кіношколах.
У 2020-2025 роках виходили документальні фільми про нього, перевидання книг (“Чито-грито”, “Тостований п’є до дна”).
Родина зберігає архів режисера; дружина Галина Юркова-Данєлія продовжує режисерську діяльність.
У Грузії та Росії шанують його пам’ять: фестивалі, меморіальні дошки, назви вулиць.
Фільми Данєлії залишаються актуальними, цитуються, а “Кін-дза-дза!” став культовим у пострадянському просторі.
На початку 2026 року його твори досі надихають нові покоління режисерів і глядачів.