Євген Євстигнєєв

Євген Олександрович Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді (тоді Горький), СРСР. Він виріс у простій робочій родині: батько працював металургом, мати — фрезерувальницею. Після закінчення семирічки Євген пішов працювати слюсарем на завод «Червона Етна», а по вечорах грав на ударних у джазовому ансамблі. Саме там його помітив ректор Горьківського театрального училища, який без екзаменів запросив юнака на акторський факультет. Після навчання він недовго працював у театрі у Владимирі, а потім переїхав до Москви, де став одним із засновників театру «Современник». Його життя та кар’єра тісно пов’язані з театром і кіно радянського періоду.

Євген Євстигнєєв — видатний радянський та російський актор театру і кіно, один із засновників театру «Современник». Він прославився унікальною пластикою, мімікою та голосом, що дозволяли йому створювати яскраві, незабутні образи як комедійні, так і драматичні. Серед найвідоміших ролей — професор Преображенський у фільмі «Собаче серце», професор у «Сімнадцять миттєвостей весни», директор музею у «Місто Зеро», а також ролі у фільмах «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Зірка привабливого щастя», «Балада про солдата». Євстигнєєв знявся у понад 100 фільмах і був одним із найяскравіших акторів свого покоління, якого любили за тонкий гумор і глибокий драматизм. Він також викладав у театральних вузах і залишив величезний слід у радянському мистецтві.

Євген Євстигнєєв — народний артист СРСР (1983), народний артист РРФСР (1974), заслужений артист РРФСР (1968). Він лауреат Державної премії СРСР (1974) за театральну діяльність. Актор отримував численні нагороди за ролі в театрі та кіно, зокрема відзнаки на Всесоюзних кінофестивалях. Його внесок у радянське мистецтво відзначений багатьма почесними грамотами та преміями. Після смерті його творчість продовжує високо цінуватися, а фільми з його участю вважаються класикою радянського кіно. Пам’ятник Євстигнєєву встановлено в Нижньому Новгороді.

Євген Євстигнєєв народився в родині робітників Олександра Михайловича Євстигнєєва та Марії Іванівни (у дівоцтві Чернишової). Батько рано помер, а відчима Євген втратив у 17 років. Актор був одружений тричі. Перша дружина — Галина Волчек (1955–1964), від шлюбу з якою народився син Денис Євстигнєєв (1961), відомий кінорежисер і оператор. Друга дружина — Лілія Євстигнєєва (1966–1986), від якої народилася донька Марія Селянська (1968), яка стала акторкою театру «Современник». Третя дружина — Ірина Цивіна (з 1986 до смерті актора в 1992), молода акторка, яка була поруч з ним у останні роки. Євстигнєєв був турботливим батьком, хоча через інтенсивну кар’єру рідко бував удома. Його діти продовжили творчу династію.

Євген Євстигнєєв помер 4 березня 1992 року в Лондоні від серцевого нападу у віці 65 років під час перебування на гастролях. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві, де в 2013 році йому встановили пам’ятник — актор сидить на лавці з сигаретою. На 2026 рік його фільми залишаються класикою радянського кіно і регулярно транслюються на телебаченні та стрімінгових платформах. У Нижньому Новгороді діє пам’ятник Євстигнєєву, а його ім’я носять вулиці та фестивалі. Син Денис Євстигнєєв та донька Марія Селянська продовжують працювати в кіно та театрі. Спадщина актора вивчається в театральних вузах, а його ролі в «Собачому серці», «Сімнадцяти миттєвостях весни» та інших стрічках вважаються еталонними. Фільми з його участю досі збирають високу аудиторію та отримують позитивні відгуки від нових поколінь глядачів.