Енцо Барбоні

Енцо Барбоні (італ. Enzo Barboni) народився 7 липня 1930 року в Римі, Італія. Він виріс у середовищі, пов’язаному з кіноіндустрією, і з юних років почав працювати в кіно як асистент оператора та оператор-постановник. У 1950–1960-х роках Барбоні працював оператором на багатьох італійських фільмах, зокрема співпрацював з режисерами спагеті-вестернів. Пізніше він перейшов до режисури, взявши псевдонім Е. Б. Клатчер (E.B. Clucher) — саме під цим ім’ям він став широко відомим. Енцо Барбоні помер 23 березня 2002 року в Римі у віці 71 року.

Енцо Барбоні — італійський режисер, сценарист та оператор, один із ключових творців жанру спагеті-вестерну та комедійного вестерну. Найбільшу популярність йому принесла серія фільмів про Бадді (Bud Spencer) та Теренса Хілла: «Вони називали його Триндою» (They Call Me Trinity, 1970), «Тринда ще раз б’є» (Trinity Is Still My Name, 1971), «Чорний мундир» (Blackie the Pirate, 1971), «Гусь та його брат» (Watch Out, We’re Mad!, 1974), «Брудна дюжина» (Crime Busters, 1977), «Я їм тебе живими» (They Called Him Bulldozer, 1978), «Я — грізний» (I’m for the Hippopotamus, 1979) та інші. Він також зняв кілька класичних спагеті-вестернів під своїм справжнім ім’ям та псевдонімом, серед яких «Sabata» (1969) з Юлом Бріннером (як режисер-оператор). Барбоні відомий легким гумором, динамічними сценами бійок і дружньою хімією між Бадді Спенсером і Теренсом Хіллом.

Енцо Барбоні не отримував значних міжнародних нагород на кшталт Оскара чи Золотої пальмової гілки. Його фільми були комерційно дуже успішними в Європі та Латинській Америці, але рідко висувалися на серйозні кінопремії через жанровий характер (комедійний вестерн та екшн). Деякі його роботи отримували призи глядацьких симпатій на італійських та європейських фестивалях у 1970-х роках. Справжнє визнання прийшло після смерті — його фільми з Теренсом Хіллом і Бадді Спенсером стали культовими класиками і регулярно демонструються на ретроспективах та фестивалях спагеті-вестернів і популярного кіно 1970-х.

Енцо Барбоні був одружений і мав дітей, однак публічної інформації про його особисте життя дуже мало. Він належав до покоління італійських кінематографістів, які рідко розповідали про родину в інтерв’ю та медіа. Відомо, що його син — Алессандро Барбоні (Alessandro Barboni) — також працював у кіноіндустрії, зокрема як оператор і режисер другого плану. Енцо Барбоні жив переважно в Римі, де розташовувалася більша частина італійської кіноіндустрії того часу. Деталі про дружину, інших дітей чи онуків публічно практично не розголошуються.

Енцо Барбоні помер 23 березня 2002 року в Римі. На 2026 рік його фільми залишаються надзвичайно популярними серед шанувальників класичного європейського кіно та комедійного вестерну. Особливо часто переглядаються стрічки «Вони називали його Триндою», «Тринда ще раз б’є», «Crime Busters», «Go for It» та «I’m for the Hippopotamus» — вони регулярно транслюються на телебаченні, доступні на стрімінгових платформах (YouTube, Amazon Prime, Pluto TV) і видаються в реставрованих версіях на Blu-ray. У Німеччині, Італії, Іспанії та країнах Латинської Америки його роботи вважаються культовими. Періодично проводяться ретроспективи його фільмів на фестивалях спагеті-вестерну (наприклад, Almería Western Film Festival) та вечорах пам’яті Бадді Спенсера та Теренса Хілла. Спадщина Енцо Барбоні продовжує жити завдяки поколінням глядачів, які люблять легкий гумор, дружбу героїв і атмосферу італійських комедій 1970-х.