Емма Андієвська

Емма Іванівна Андієвська народилася 19 березня 1931 року в місті Сталіно (нині Донецьк) в родині українського хіміка-винахідника Івана Андієвського та агронома за освітою Емілії Роздайбіди, яка працювала вчителькою біології. Через серйозні хвороби в дитинстві сім’я переїхала спочатку до Вишгорода (1937), а потім до Києва (1939), де Емма часто навчалася екстерном. На початку Другої світової війни її батька безпідставно розстріляли радянські органи, після чого в 1943 році мати з дітьми виїхала на Захід до Берліна. З 1943 року Емма живе за межами України, переважно в Німеччині (Мюнхен), має американське громадянство, але залишається українською громадянкою за духом і творчістю. Закінчила Український вільний університет у Мюнхені в 1957 році.

Емма Андієвська відома як поетеса, прозаїкиня та художниця-сюрреалістка, авторка понад 40 поетичних і прозових книг, включаючи романи «Герострати», «Роман про добру людину», «Роман про людське призначення», численні сонети (понад 215), казки, оповідання-притчі та вірші. Вона реформувала класичний сонет в українській літературі, поєднуючи модерністські та сюрреалістичні прийоми. Як художниця створила понад 17 тисяч картин (акрил на папері, сюрреалістичні композиції), які експонувалися в США, Канаді, Франції, Німеччині та інших країнах. Працювала в німецькій редакції Радіо Свобода під псевдонімом Галина Гордієнко. Член Нью-Йоркської групи українських поетів, Українського ПЕН-клубу та асоціації «Вільна академія» в Мюнхені. Її творчість вважається важливою для української модерної літератури другої половини XX століття та діаспори.

Емма Андієвська — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2018) за книги поезій «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди» та інші. Лауреат премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (1984) за «Роман про людське призначення». Отримала визнання як реформаторка сонета та сюрреалістка в українській літературі. Її роботи високо оцінені в діаспорі та сучасній Україні, картини зберігаються в музейних і приватних колекціях світу.

Батько Емми Іван Андієвський був відомим хіміком-винахідником (шість винаходів внесено до Британської енциклопедії), розстріляний радянською владою на початку війни. Мати Емілія Роздайбіда — агроном за освітою, вчителька біології, вивела дітей на Захід у 1943 році. У 1959 році Емма вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя до його смерті. Дітей у шлюбі не було (Емма свідомо обирала чайлдфрі-позицію). Родина не мала інших близьких родичів, про яких публічно згадується; Емма завжди підкреслювала українське коріння з козацького роду матері. Вона не розголошувала деталі приватного життя, фокусуючись на творчості.

На 2026 рік Еммі Андієвській 94 роки, вона проживає в Мюнхені (Німеччина) і продовжує залишатися активною в українській культурі, хоча через вік обмежує публічну активність. Її творчість активно вивчається в Україні: виходять статті, доповіді, збірки та аналізи її поезії й прози. Картини періодично експонуються на виставках, зокрема в музеях діаспори та сучасного мистецтва. Книги перевидаються, а вірші звучать на літературних вечорах і в аудіоформатах. Вона вважає Україну своїм «особистим раєм» і пише виключно українською, підтримуючи мову в діаспорі. Нові проєкти не анонсуються через вік, але спадщина зберігається в архівах, музеях і онлайн-ресурсах. Шанувальники та літературознавці продовжують досліджувати її внесок у модернізм і сюрреалізм.