Еліс Манро

Еліс Манро (повне ім’я — Еліс Енн Манро, уроджена Лейдлоу) народилася 10 липня 1931 року в Вінгемі, Онтаріо, Канада, у родині фермера та вчительки. Виросла на фермі разом із сестрою та братом у сільській місцевості. Почала писати оповідання ще в юності, опублікувала перші твори в 1950-х. Навчалася в Університеті Західного Онтаріо, але залишила навчання через шлюб. Вона вважається однією з найвизначніших майстринь короткої прози в світовій літературі XX–XXI століть.

Еліс Манро — письменниця, яка спеціалізувалася виключно на коротких оповіданнях і новелах, майстерно досліджуючи повсякденне життя, стосунки, жіночу долю та психологічні глибини. Найвідоміші збірки — «Танці щасливих тіней» (1968), «Життя дівчат і жінок» (1971, вважається її єдиним романом у формі пов’язаних оповідань), «Дороги надто далеко» (1974), «Любов дружби» (1986), «Ненависть, дружба, кохання, шлюб» (2001), «Занадто багато щастя» (2009). Її твори часто порівнюють із Чеховим за тонкість і глибинність. Вона отримала Нобелівську премію з літератури 2013 року як «майстриня сучасної короткої оповіді».

Нобелівська премія з літератури (2013) — перша канадка, яка її отримала. Тричі лауреатка премії Гіллера (1998, 2004, 2013). Премія Говернера генерал Канади (1968, 1978, 1987). Міжнародна Букерівська премія (2009). Офіцер (1976) і компаньйон (1992) Ордену Канади. Численні інші канадські та міжнародні літературні нагороди за внесок у коротку прозу. Її твори перекладені більш ніж 20 мовами.

Еліс Манро народилася в родині Роберта Еріка Лейдлоу (фермер, розводив лисиць і норок) та Енн Кларк Лейдлоу (вчителька). У 1951 році вийшла заміж за Джеймса Манро, з яким переїхала до Вікторії (Британська Колумбія), де вони відкрили книгарню. У шлюбі народила трьох дочок (Шейлу, Кетрін, Дженні). Розлучилася в 1973 році. У 1976 році вийшла заміж вдруге за Джеральда Фрімена, геолога, з яким прожила до його смерті в 2013 році. Одна з дочок, Андреа Скіннер, у 2024 році публічно розповіла про сексуальне насильство з боку вітчима Джеймса Манро в дитинстві, що призвело до скандалу після смерті письменниці. Еліс Манро підтримувала стосунки з дочками, але деталі сімейного життя залишалися приватними.

Еліс Манро померла 13 травня 2024 року в Порт-Гоуп, Онтаріо, у віці 92 років від ускладнень деменції, якою страждала щонайменше 12 років. Останні роки життя вона проводила в доглядовому закладі та не публікувала нових творів після 2012 року (збірка «Дороги надто далеко»). Її літературна спадщина продовжує вивчатися та перевидаватися. У 2024–2025 роках виникли дискусії та скандал через спогади дочки про сімейні таємниці, що вплинуло на сприйняття її біографії. Фестиваль короткої оповіді імені Еліс Манро в Онтаріо припинив існування в 2025 році. Її твори залишаються класикою сучасної літератури, вивчаються в університетах і надихають нових письменників.