Еліа Казан

Еліа Казан (справжнє ім’я Еліас Казандзоглу) народився 7 вересня 1909 року в Константинополі (нині Стамбул), Османська імперія, в родині етнічних греків. Коли йому було чотири роки, сім’я емігрувала до США і оселилася в Нью-Йорку, де батько займався торгівлею килимами. Казан навчався в Вільямс-коледжі та Єльському університеті, де вивчав драму, і згодом став одним із найвпливовіших режисерів американського театру та кіно.

Еліа Казан — видатний американський режисер театру та кіно, сценарист, продюсер і актор, співзасновник Акторської студії, де розвивався метод акторської гри. Він прославився постановками п’єс Теннессі Вільямса («Трамвай «Бажання»», «Кішка на розпеченому даху») та Артура Міллера («Всі мої сини», «Смерть комівояжера»). У кіно його найвідоміші фільми — «Трамвай «Бажання»» (1951), «У порту» (1954, про корупцію в профспілках), «На схід від раю» (1955, з Джеймсом Діном), «Джентльменська угода» (1947, про антисемітизм). Казан відкрив світу Марлона Брандо, Джеймса Діна, Воррена Бітті та багатьох інших акторів. Його кар’єра була суперечливою через співпрацю з Комітетом з розслідування антиамериканської діяльності (HUAC) у 1952 році, коли він назвав імена колишніх комуністів. Казан також написав кілька романів і автобіографію «Еліа Казан: Життя» (1988).

– Премія «Оскар» за найкращу режисуру — 1948 («Джентльменська угода»), 1955 («У порту»)
– Почесний «Оскар» за життєві досягнення — 1999 (суперечливий, з протестами)
– Премія «Тоні» за найкращу режисуру — 1947 («Всі мої сини»), 1949 («Смерть комівояжера»), 1959 («J.B.»)
– Нагорода Кеннеді-центру — 1983
– Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю (номінації та спеціальні призи)
– Зірка на Голлівудській алеї слави
– Режисерські нагороди від Гільдії режисерів Америки та Нью-Йоркських критиків

Батьки Еліа — Джордж Казандзоглу (торговець килимами) та Афіна (дівоче прізвище Шисманоглу), етнічні греки з Анатолії. Сім’я мала грецьке походження, але жила в Османській імперії до еміграції в США. У Казана був брат Авраам, який став психіатром. Еліа був одружений тричі: перша дружина — драматургиня Моллі Дей Тетчер (1932–1963, до її смерті), з якою мав двох синів і двох доньок. Друга — актриса Барбара Лоден (1967–1980, до її смерті від раку), з якою мав одного сина. Третя — Френсіс Радж (з 1982 до смерті Казана в 2003). У Казана було кілька онуків, серед яких актриси Зої Казан і Майя Казан (доньки його сина Ніколаса Казана, сценариста). Родина завжди була важливою для нього, і він часто згадував про грецьке коріння та досвід іммігранта.

Еліа Казан помер 28 вересня 2003 року в Нью-Йорку у віці 94 років від природних причин. Після 1970-х він рідше знімав фільми, останній — «Останній магнат» (1976), і зосередився на літературі та автобіографії. Його спадщина залишається впливовою: фільми вивчаються як класика, а метод акторської гри вплинув на покоління. Документальний фільм Мартіна Скорсезе «Лист до Еліа» (2010) — особистий триб’ют Казану. Суперечки навколо його співпраці з HUAC не згасають, але його внесок у американське кіно та театр визнаний як революційний. Роботи Казана надихають сучасних режисерів, а його фільми регулярно перевипускаються та показуються на фестивалях. Онуки Зої та Майя Казан продовжують сімейну традицію в акторстві та сценарній справі.