Едуард Назаров

Едуард Назаров (повне ім’я Едуард Васильович Назаров) народився 23 листопада 1941 року в Москві, Росія.
Москва часів війни та повоєнного періоду стала місцем його дитинства в звичайній родині.
З ранніх років він цікавився малюванням, навчався в художньому училищі, а згодом працював на студії “Союзмультфільм” з 1959 року.

Едуард Назаров — радянський і російський режисер-мультиплікатор, художник-постановник, сценарист і педагог.
Він здобув світову славу завдяки авторським анімаційним фільмам “Жив колись пес” (1982), який став класикою і отримав численні нагороди.
Серед інших відомих робіт — “Вінні-Пух” (трилогія 1969–1972, як художник-постановник разом з Федором Хитруком), “Подорож мурахи” (1983), “Мартинко” (1987).
Назаров працював над фільмами “Бременські музиканти” (1969), “Пригоди Буратіно” (як художник).
Його стиль відзначається фольклорними мотивами, гумором і глибокою людяністю, часто з українськими чи слов’янськими акцентами.
Він також викладав у ВДІКу, виховавши покоління аніматорів, і був президентом фестивалю “Золота рибка”.

Едуард Назаров отримав Державну премію СРСР за фільм “Жив колись пес” (1983).
Його роботи нагороджені на фестивалях у Каннах, Берліні, Аннесі, Загребі — зокрема “Жив колись пес” отримав Гран-прі в Аннесі та інші міжнародні призи.
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1987), Народний артист Російської Федерації (2004).
Фільм “Подорож мурахи” також отримав численні нагороди на міжнародних фестивалях.

Едуард Назаров був одружений з Тетяною Назаровою, яка працювала в анімації.
У пари народилася донька Катерина Назарова.
Деталі про батьків чи раннє дитинство не є широко публічними — режисер рідко говорив про приватне життя.
Він виховував доньку в творчій атмосфері студії “Союзмультфільм”.
Едуард Назаров помер 11 вересня 2016 року в Москві у віці 74 років від серцевої недостатності.
Його спадщина зберігається родиною та учнями.
Назаров завжди підкреслював важливість простоти та людяності в мистецтві.

Едуард Назаров помер 11 вересня 2016 року, тому сучасної активності немає.
Його фільми, особливо “Жив колись пес”, залишаються класикою і регулярно показуються на телебаченні, фестивалях та в інтернеті.
У 2021–2025 роках відбулися ретроспективи його творчості в Росії та за кордоном з нагоди ювілеїв.
Фільми Назарова вивчаються в школах анімації, а цитати з “Жив колись пес” (“Щас спою!”) стали мемами в пострадянському просторі.
Його учні продовжують працювати в анімації, зберігаючи традиції авторського мультфільму.
Спадщина Назарова — у впливі на російську та світову анімацію, де його роботи вважаються еталоном гумору та тепла.
У 2026 році можливі нові видання його фільмів чи документальні стрічки про нього.
Едуард Назаров назавжди залишився одним з найбільших майстрів радянської анімації.