Джузеппе Торнаторе

Джузеппе Торнаторе народився 27 травня 1956 року в Багерії, провінція Палермо, Сицилія, Італія, у сім’ї з робітничим корінням, де батько займався фермерством, а мати вела домашнє господарство. З дитинства він захоплювався кіно, часто відвідуючи місцеві кінотеатри, що згодом надихнуло його на створення “Кіно Пародіза”. У 16 років Торнаторе почав кар’єру як фотограф, виграючи призи на місцевих конкурсах, а в 18 — знявся як актор у документальному фільмі “100 днів у Палермо” (1984) режисера Джузеппе Феррари під псевдонімом Пеппуччо Торнаторе. У 1970-х він перейшов до театральної режисури та роботи на телебаченні RAI, де створив кілька документальних фільмів, включаючи дебютний “Етнічні меншини на Сицилії” (1982), що здобув премію на фестивалі в Салерно. У 1985 році вийшов його перший художній фільм “Професор” (Il Camorrista) з Беном Газаррою, який приніс визнання як найкращому новому режисеру від Італійського національного синдикату кіножурналістів. Торнаторе відомий своєю любов’ю до Сицилії, ностальгією та поетичним стилем, натхненним неореалізмом, і тісною співпрацею з композитором Енніо Морріконе.

Джузеппе Торнаторе — видатний італійський кінорежисер, сценарист і продюсер, який відродив критичне визнання італійського кіно в 1980–1990-х роках завдяки драматичним історіям з ностальгією, гумором та соціальними темами. Його прорив стався з автобіографічною драмою “Кіно Пародіза” (Nuovo Cinema Paradiso, 1988), що розповідає про юність хлопчика, закоханого в кіно, та його наставника, і принесла світовий успіх, ставши класикою про магію кіно. Серед найвідоміших робіт — “Всі мої чоловіки” (Stanno tutti bene, 1990) з Марчелло Мастроянні про подорож батька до дорослих дітей; “Легенда про піаніста” (La leggenda del pianista sull’oceano, 1998) з Тімом Ротом про музиканта на океанському лайнері; “Малена” (2000) з Моникой Беллуччі про долю красуні в окупованій Сицилії під час Другої світової; “Невідома” (La sconosciuta, 2007) — трилер про іммігрантку з травматичним минулим; “Баарія” (2009) — епічна сага трьох поколінь у його рідному селі; та “Найкраща пропозиція” (La migliore offerta, 2013) з Джеффрі Рашем про аукціоніста та містику кохання. Торнаторе також створив документальний фільм “Енніо” (2021) про композитора Енніо Морріконе, з яким співпрацював над 13 фільмами, та знявся в епізодах, як у “Особливо по неділях” (1991). Його стиль — ліричний, з фокусом на емоції, музику та сицилійську культуру — вплинув на покоління режисерів, а фільми часто номінуються на Оскар і Каннські премії.

Джузеппе Торнаторе — лауреат численних престижних нагород, що підкреслюють його внесок в італійське та світове кіно. За “Кіно Пародіза” (1988) він отримав “Оскар” за найкращий іноземний фільм (1990), Великий приз журі Каннського фестивалю, BAFTA за найкращий неангломовний фільм та п’ять “Давидів Донателло” (включаючи найкращу режисуру та сценарій). У 1986 році за дебют “Професор” (Il Camorrista) — “Срібна стрічка” Італійського національного синдикату кіножурналістів за найкращого нового режисера. За “Невідома” (2007) — “Срібний Георг” за найкращу режисуру на Московському міжнародному кінофестивалі та “Давид Донателло” за найкращу режисуру. Серед інших досягнень — “Давид Донателло” за “Малена” (2000), “Легенда про піаніста” (1998) та “Баарія” (2009); номінації на “Оскар” за оригінальний сценарій (“Кіно Пародіза”) та іноземний фільм (“Малена”); премія César за найкращий іноземний фільм (“Кіно Пародіза”); “Срібна стрічка” за “Всі мої чоловіки” (1990) та “Найкраща пропозиція” (2013). У 2021 році документальний “Енніо” приніс номінацію на “Еммі” та визнання на Венеційському фестивалі. Торнаторе введений до Зали слави італійського кіно та має понад 20 “Давидів Донателло” загалом.

Джузеппе Торнаторе виріс у традиційній сицилійській родині в Багерії: його батько був фермером, а мати — домогосподаркою, що вплинуло на ностальгічні мотиви в його фільмах, як у “Баарія” — автобіографічній сазі про три покоління в його рідному селі. У нього є молодший брат Франческо Торнаторе, який працює продюсером і часто співпрацює з Джузеппе, зокрема над “Кіно Пародіза” та іншими проектами. Торнаторе одружений з Робертою Пачетті з 1980-х років; пара познайомилася під час його ранньої кар’єри в кіно, і вона підтримує його як менеджерка та муза, часто з’являючись з ним на прем’єрах, як на “Давиді Донателло” 2022 року. У них двоє дочок: старша Наталі (нар. близько 1990-х), яка вивчає кіно та з’являється в епізодах батькових робіт, і молодша, про яку мало публічної інформації, але вся родина разом відвідує червоні килимки. Торнаторе веде відносно приватне життя, уникаючи скандалів, і описує себе як агностика, який шкодує про відсутність віри, але цінує сімейні цінності. Родина проживає в Римі, де Джузеппе балансує творчість з роллю батька, часто згадуючи, як дочки надихають його на історії про кохання та спадщину. Брат Франческо також має родину, і брати тісно пов’язані професійними та особистими зв’язками.

Станом на грудень 2025 року 69-річний Джузеппе Торнаторе активно працює над новими проектами, поєднуючи документалістику з художнім кіно, і готується до прем’єри свого останнього фільму в Італії. У грудні 2024 року в Cinecittà (Рим) відбулася світова прем’єра його гібридного документально-художнього фільму “Брунело: Милостивий візіонер” (Brunello: The Gracious Visionary) про модного дизайнера Брунело Кучінеллі, відомого як “короля кашеміру”; стрічка, знята з використанням непрофесіональних акторів та зіркових камео (Патрік Демпсі, Опра Вінфрі), розповідає про шлях від фермера до мільярдера з фокусом на гуманізм і етику, саундтрек — Нікола Піовані (Оскар за “Життя прекрасне”). Фільм, спродюсований компанією Кучінеллі та Masi Film, вийшов в італійський прокат 12 грудня 2025 року через 01 Distribution (RAI Cinema), і Twenty-Nine Palms активно продає права на міжнародному ринку AFM, після м’якого запуску на TIFF у вересні 2024-го. Торнаторе продовжує просувати реставрацію класики: у вересні 2024-го вперше відвідав Індію на Мумбайському італійському кінофестивалі, презентуючи 4K-версію “Кіно Пародіза” разом з “Малена” та “Енніо” в міні-ретроспективі. У 2025 році він планує ювілейні покази до 35-річчя “Кіно Пародіза” (Оскар 1990-го), включаючи глобальні онлайн-трансляції, і працює над книгою мемуарів про співпрацю з Енніо Морріконе, чия смерть у 2020-му надихнула “Енніо” (2021). Торнаторе живе в Римі з родиною, займається благодійністю на Сицилії (підтримка кінофестивалів у Багерії) та уникає соцмереж, фокусуючись на сценаріях з темами спадщини та мистецтва. Серед майбутніх планів — можливий художній фільм про сицилійську міграцію, натхненний сучасними подіями, з прем’єрою на Каннах 2026-го, і продовження співпраці з італійськими зірками як Моника Беллуччі. Його спадщина — у відродженні італійського кіно, з понад 30 фільмами, що надихають на емоційну глибину та візуальну поезію.