Джон Г’юз

Джон Вілден Г’юз-молодший народився 18 лютого 1950 року в Лансінгу, штат Мічиган, США. Він був єдиним хлопчиком у сім’ї, маючи трьох сестер, і провів перші дванадцять років життя в Грос-Пойнті, Мічиган, де захоплювався хокеїстом Горді Гоу. У 1963 році родина переїхала до передмістя Чикаго, Північний Брук, штат Іллінойс, де Г’юз відвідував велику школу і знайшов натхнення в музиці The Beatles та Боба Ділана.

Джон Г’юз був американським режисером, продюсером і сценаристом, який став іконою підліткового кіно 1980-х років. Він написав, спродюсував і зрежисерував культові фільми, такі як «Шістнадцять свічок» (1984), «Клуб сніданків» (1985), «Дивні пригоди американки в Римі» (Weird Science, 1985) та «Ферріс Бюллер бере вихідний» (1986). Г’юз також створив комедію «Літаки, поїзди та автомобілі» (1987) з Стівом Мартіном і Джоном Кенді, а також сімейні хіти на кшталт «Один вдома» (1990) та його продовжень. Більшість його робіт відбувалися в Чикаго і поєднували слепстик з глибокими емоційними моментами про підліткове життя. Він запустив кар’єри акторів, як-от Моллі Рінгволд, Метью Бродеріка та Маколея Калкіна. Г’юз почав кар’єру як автор жартів для коміків і копірайтер, а згодом писав для журналу National Lampoon, що призвело до сценаріїв для «Вікенд у Вегасі» (National Lampoon’s Vacation, 1983).

Джон Г’юз не отримував значних формальних нагород, таких як Оскар чи Золотий Глобус, але його внесок у кіно високо цінується. Після успіху «Вікенду у Вегасі» та «Містер-мама» (1983) він уклав трифільмовий контракт з Universal Pictures. Його фільм «Один вдома» став найкасовішим у 1990 році та найуспішнішою сімейною комедією всіх часів. Г’юз вважається творцем жанру сучасного підліткового кіно, вплинувши на покоління режисерів, як-от Келлі Фремон Крейг та Джон М. Чу. У 2010 році на 82-й церемонії Оскар відбулася ретроспектива його робіт з акторами. Його спадщина вшанована в серіалах, як «Спільнота» (Community), та піснях, наприклад, «John Hughes Movie» Мейзі Пітерс (2021).

Батьками Джона Г’юза були Маріон Кроуфорд, яка займалася благодійністю, та Джон Вілден Г’юз-старший, який працював у сфері продажів. Г’юз був єдиним сином і мав трьох сестер, з якими ріс у динамічній сім’ї, яка часто переїжджала. У старшій школі він познайомився з Ненсі Людвіг, чирлідеркою, яка стала його дружиною; вони одружилися близько 1970 року і прожили разом до смерті Г’юза. Пара мала двох синів: Джона Г’юза III (нар. 1976), який компілював саундтреки, зокрема для фільму «Reach the Rock», та Джеймса Г’юза (нар. 1979), з яким Джон проводив час перед смертю. Ненсі Людвіг Г’юз померла 15 вересня 2019 року. У Г’юза були онуки; один з них, син Джеймса, відвідав родину в Нью-Йорку незадовго до смерті режисера. Сім’я Г’юза підтримувала приватне життя, але його дружина та сини іноді коментували його спадщину.

Джон Г’юз пішов з публічного життя в 1994 році, переїхавши назад до району Чикаго, і зосередився на приватній роботі. У 1995 році він заснував компанію Great Oaks Entertainment з Рікардо Местресом, продюсуючи фільми на кшталт «Джек» (1996), «Сто один далматинець» (1996) та «Флаббер» (1997), але співпраця завершилася в 1997-му. Після цього Г’юз рідко давав інтерв’ю, лише в 1999 році для саундтреку «Reach the Rock» та коментаря до DVD «Ферріс Бюллер бере вихідний». Він продовжував писати сценарії під псевдонімом Едмон Дантес, як-от для «Майд в Мангеттені» (2002) та «Свердловий Тейлор» (2008). 6 серпня 2009 року Г’юз помер від серцевого нападу у Нью-Йорку в 59-річному віці, під час прогулянки біля готелю, де відвідав сина Джеймса та новонародженого онука. Поховали його 11 серпня 2009 року на цвинтарі Лейк-Форест у Чикаго; церемонія зібрала родину, онуків та знаменитостей. Сьогодні його спадщина жива: фільми перевипускаються, впливають на сучасне кіно, як «Людина-павук: Повернення додому» (2017), і вшановуються в медіа, включаючи документалку «Don’t You Forget About Me» (2009) та епізоди серіалів. Невипущені сценарії залишаються нереалізованими, але культурний вплив Г’юза триває, надихаючи нові покоління.