Джемі Беббіт

Джемі Беббіт (англ. Jamie Babbit) народилася 16 листопада 1970 року в Клівленді, штат Огайо, США. Вона виросла в єврейській родині та з дитинства цікавилася кіно та театром. Закінчила Колумбійський університет у Нью-Йорку, де отримала ступінь бакалавра з англійської літератури, а згодом навчалася в Нью-Йоркському університеті (NYU), де здобула ступінь магістра кінематографії. Під час навчання вона зняла кілька короткометражних фільмів, один із яких — «Sleeping Beauties» (1999) — став її дипломною роботою та привернув увагу на фестивалях. Після закінчення навчання Джемі переїхала до Лос-Анджелеса, де почала працювати в незалежному кіно та на телебаченні.

Джемі Беббіт — американська кінорежисерка, сценаристка та продюсерка, відома своєю роботою в незалежному кіно та телевізійних серіалах. Її повнометражний дебют «Вечірка в стилі бутч» (But I’m a Cheerleader, 1999) став культовим лесбійським фільмом і однією з найяскравіших комедій 1990-х про квір-ідентичність. Вона також зняла фільми «Я — не там» (The Quiet, 2005), «Прокляття: Повернення» (The Haunting of Molly Hartley, 2008) та «Дівчина йде додому одна вночі» (не плутати з іранським фільмом — це інший проєкт). Значну популярність їй принесла робота на телебаченні: вона знімала епізоди серіалів «Дівчата Гілмор», «Дивні дива», «Сестра Джеки», «Справжня кров», «Скандал», «Скажена божевільна», «Готем», «Це — ми», «Поселенці» та багатьох інших. Джемі відома своїм чітким стилем, гумором, соціальною тематикою та вмінням працювати як з інді-проєктами, так і з великими студійними серіалами.

Джемі Беббіт отримала кілька нагород та номінацій на фестивалях незалежного кіно. Її фільм «But I’m a Cheerleader» здобув спеціальні призи глядацьких симпатій на багатьох ЛГБТК+ та інді-фестивалях, зокрема на Outfest та Frameline. Вона неодноразово номінувалася на премію «Готем» та інші відзнаки за режисуру епізодів серіалів. У 2010-х і 2020-х роках її робота в популярних шоу («Дивні дива», «Це — ми») була високо оцінена критиками, хоча великих премій типу «Еммі» за режисуру вона поки не отримувала. Її внесок у квір-кіно та телебачення визнаний у професійних колах, а «But I’m a Cheerleader» вважається класикою сучасного лесбійського кіно.

Джемі Беббіт одружена з актрисою та продюсеркою Андреа Бучеллі (Andrea Sperling) з 2008 року. Вони познайомилися під час роботи над фільмом «But I’m a Cheerleader», де Андреа була продюсеркою. У пари двоє дітей: донька Талія Беббіт-Сперлінг (народилася 2005 року) та син — через сурогатне материнство (народився пізніше). Джемі та Андреа відкрито говорять про своє батьківство та сімейне життя, часто згадуючи, як балансують між кар’єрою та вихованням дітей. Вони живуть у Лос-Анджелесі та підтримують активну участь у ЛГБТК+ спільноті. Про батьків та раннє сімейне оточення Джемі публічної інформації мало — вона рідко говорить про дитинство в інтерв’ю.

На 2026 рік Джемі Беббіт продовжує активно працювати режисеркою в телебаченні та кіно. Вона знімає епізоди нових сезонів популярних серіалів, зокрема повернулася до роботи над «Дивними дивами» та іншими проєктами Netflix. У 2024–2025 роках вона брала участь у зйомках нових серіалів для стрімінгових платформ, серед яких були драми та комедії з сильними жіночими персонажами. Джемі також розвиває власні сценарії та продюсерські проєкти, зокрема історії з квір-тематикою та соціальними питаннями. Вона регулярно відвідує фестивалі, бере участь у панелях про жінок у кіно та підтримує молодих режисерок. У 2025 році вийшов спеціальний випуск/ретроспектива до 25-річчя «But I’m a Cheerleader», де Джемі давала інтерв’ю та брала участь у дискусіях. Вона залишається однією з найпомітніших відкритих лесбійських режисерок Голлівуду та продовжує впливати на сучасне телебачення.