Дмитро Грешко

Дмитро Грешко народився в Ужгороді (Закарпатська область, Україна), точна дата народження публічно не розголошується.
Він виріс на Закарпатті, біля кордону зі Словаччиною, що суттєво вплинуло на його інтерес до природи, гір та ландшафтів у творчості.
Закінчив профільну освіту в сфері кіно (режисура та операторська майстерність), став одним із провідних українських документалістів молодого покоління.
Наразі мешкає в Україні, поєднує творчу діяльність із військовою службою в лавах Збройних Сил України.
Його життєвий шлях — від мирних документальних проєктів про природу до фіксації наслідків війни — відображає сучасну українську реальність.

Дмитро Грешко — документальний режисер, оператор-постановник (DOP) та монтажер, що спеціалізується на фільмах про природу, екологію та людину в екстремальних умовах.
Він автор стрічок «Snow Leopards of the Carpathians» (2019), «Mountains and Heaven in Between» (2022, про життя в гірському селі Колочава на Закарпатті), «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» (про театральну постановку з переселенцями).
Найбільшу міжнародну увагу привернув фільм «Divia» / «Дівія» (2025) — бездіалоговий документальний твір про екологічні наслідки російської агресії на українську природу (випалені ліси, заміновані поля, відновлення життя), з музикою Сема Слейтера (продюсер саундтреків до «Чорнобиля» та «Джокера»).
Фільм «Divia» прем’єрував у конкурсній програмі Karlovy Vary IFF 2025, показаний на Baltic Sea Docs, Одеському МКФ та інших фестивалях.
Його стиль — мінімалістичний, сенсорний, з довгими планами, дронами та фокусом на візуальній метафорі, подібний до «Koyaanisqatsi».
Грешко — співзасновник Карпатського гірського міжнародного кінофестивалю (CMIFF) в Ужгороді.

Конкретних великих нагород (типу «Золота Дзиґа» чи призів Karlovy Vary) у публічному доступі не зафіксовано, але фільм «Divia» отримав високу оцінку критиків (IMDb 8.7/10 від обмеженої кількості голосів) та визнання на престижних фестивалях.
Його роботи регулярно відбираються на міжнародні форуми: Sheffield DocFest, DOK Leipzig, Krakow Film Festival, East Doc Platform, CEDOC Market тощо.
«Divia» вважається одним із найпотужніших українських документальних заяв 2025 року про війну та екологію, з високими оцінками за художній підхід та політичний меседж.

Дмитро Грешко веде закрите особисте життя, тому публічної інформації про родину практично немає.
В інтерв’ю він іноді згадує друзів та дівчину (з якою евакуювався до Ужгорода на початку повномасштабного вторгнення), але подробиць про батьків, дружину чи дітей не розкриває.
Немає відкритих даних про шлюб чи дітей.
Основний фокус у публічних матеріалах — на творчості, війні, екології та службі в армії.

Станом на січень 2026 року Дмитро Грешко служить у Збройних Силах України в підрозділі Культурних сил (Cultural Forces), де створює документальні матеріали, контент для підтримки морально-психологічного стану військових та культурні ініціативи.
Після завершення «Divia» (який закінчував уже в формі) він продовжує поєднувати військову службу з кіно.
Фільм «Divia» активно показують на фестивалях та обговорюють у контексті екологічних наслідків війни.
Грешко планує нові проєкти, пов’язані з екологією під час війни та відновленням природи.
Він бере участь у міжнародних дискусіях (інтерв’ю для Filmmaker Magazine, Cineuropa, Variety тощо), акцентуючи на політичному значенні своїх робіт.
Майбутні проєкти публічно не деталізуються, але з огляду на його досвід, можна очікувати нових документальних стрічок про Україну в 2026–2027 роках.
Дмитро залишається одним із ключових голосів українського документального кіно в умовах війни.