Деніел Дей-Льюїс

Деніел Майкл Блейк Дей-Льюїс народився 29 квітня 1957 року в Кенсінгтоні, Лондон, Англія, у творчій родині: батько Сесіл Дей-Льюїс був поетом-лауреатом Великобританії ірландського походження, а мати Джилл Балкон — акторкою єврейського походження з Латвії та Польщі. Він — другий з двох дітей, старша сестра Тамасін Дей-Льюїс — документалістка та телевізійна шеф-кухарка; родина жила в Грінвічі, де Деніел стикався з булінгом через єврейське коріння та “аристократичний” акцент. У 13 років дебютував у фільмі “Недільна кривава неділя” (1971), навчався в ліберальній школі Бедейлз у Пітерсфілді, де гравав у шкільних виставах, а з 15 років — у Національному молодіжному театрі. У 1975 році вступив до Бристольської школи Старого Віка, яку закінчив у 1978-му, після чого приєднався до Королівської шекспірівської компанії, граючи Ромео та Флейта. З раннього віку Деніел демонстрував метод-акторство, повністю занурюючись у ролі, і мав подвійне громадянство — британське та ірландське з 1993 року.

Деніел Дей-Льюїс — англійський актор ірландського походження, якого вважають одним з найвидатніших у історії кіно завдяки інтенсивному метод-акторству, де він повністю занурюється в персонажів, часто змінюючи спосіб життя для ролі. Його прорив стався з ролями у “Моя чудова пральня” (1985) як гея-холуїгана та у “Кімната з видом” (1985) як консервативного англійця, а справжня слава прийшла з “Моєю лівою ногою” (1989), де він зіграв паралізованого художника Крісті Брауна, навчившись малювати ногою. Серед найвідоміших проектів — Хоуї в “Останній мохіканець” (1992), Білл “М’ясник” Каттінг у “Банди Нью-Йорка” (2002) Мартіна Скорсезе, нафтовий магнат Деніел Плейнвью у “Нефть” (2007) Пола Томаса Андерсона, Авраам Лінкольн у “Лінкольн” (2012) Стівена Спілберґа та одержимий кравець у “Фантомна нитка” (2017). Дей-Льюїс відомий паузами в кар’єрі: у 1997–2000 роках працював шевцем в Італії, а після 2017-го оголосив про “відставку”, але повернувся у 2025-му. Його фільмографія включає понад 30 ролей, від театру RSC до блокбастерів, з акцентом на ексцентричних, історичних персонажів.

Деніел Дей-Льюїс — єдиний актор, що виграв три “Оскари” за найкращу чоловічу роль: за “Мою ліву ногу” (1989), “Нефть” (2007) та “Лінкольн” (2012), а також шість номінацій, включаючи за “Ім’я батька” (1993), “Банди Нью-Йорка” (2002) та “Фантомну нитку” (2017). Він здобув чотири BAFTA за найкращу чоловічу роль у головній ролі: за “Мою ліву ногу” (1989), “Банди Нью-Йорка” (2002), “Нафта” (2007) та “Лінкольн” (2012). Серед інших досягнень — два “Золоті глобуси” за драму (“Нефть” та “Лінкольн”), три Screen Actors Guild Awards за найкращу чоловічу роль (“Банди Нью-Йорка”, “Нефть”, “Лінкольн”) та три Critics’ Choice Awards за найкращого актора (“Банди Нью-Йорка”, “Нефть”, “Лінкольн”). У 2014 році призначений лицарем-бакалавром за внесок у драму, отримав зірку на Голлівудській алеї слави (2011), BAFTA Britannia Award (2012) та загалом 139 акторських нагород з 212 номінацій. За “Мою ліву ногу” також Volpi Cup на Венеційському фестивалі, а за “Єдиний чоловік” (2009) — BAFTA та номінацію на “Оскар”. Дей-Льюїс вважається “метод-актором №1”, але не має “Еммі” попри телевізійні ролі.

Деніел Дей-Льюїс походить з інтелігентної родини: батько Сесіл Дей-Льюїс — поет-лауреат ірландсько-англійського походження, мати Джилл Балкон — акторка, дочка кінопродюсера Сера Майкла Балкона; старша сестра Тамасін — документалістка та шеф-кухарка. Батько помер від раку підшлункової у 1972 році, коли Деніелу було 15; родина мала зв’язки з письменниками, як Кінґслі Аміт. У 1989–1995 роках мав шість-річні стосунки з французькою акторкою Ізабель Аджані, з якою познайомився на зйомках “Коханці” (1991); у них син Ґабріель-Кейн Дей-Льюїс (нар. 1995, Нью-Йорк), модель та актор (“Адольф”, “Ботинки”), який живе в Нью-Йорку та близький з батьком. У 1996 році Дей-Льюїс познайомився з режисеркою Ребеккою Міллер, дочкою Артура Міллера та фотографки Інґе Морат, на прем’єрі “Чавунниці” (екранізація п’єси її батька); вони одружилися 13 листопада того ж року в Нью-Йорку, маючи подвійне громадянство. Пара має двох синів: Ронана Дей-Льюїса (нар. 1998, письменник і режисер, автор “Анемон”) та Кешела Блейка Дей-Льюїса (нар. 2002, художник). Родина живе між Нью-Йорком, Коннектикутом та Аннамое (Ірландія), уникаючи публічності; Ребекка знімала Деніела у “Баладі Джека і Рози” (2005). Деніел пишається синами, які обрали творчість, і часто говорить про баланс між ролями та сім’єю.

У 2025 році Деніел Дей-Льюїс, якому виповнилося 68, офіційно завершив восьмирічну “відставку” від акторства, оголошену після “Фантомної нитки” (2017), повернувшись у сімейний проект — драму “Анемон” (Anemone), де зіграв відлюдька, що повертається до родини, режисера — син Ронан Дей-Льюїс, співавтор сценарію з батьком. Фільм, знятий у Північній Англії з Шоном Біном та Самантою Мортон, прем’єрував на Нью-Йоркському кінофестивалі 3 жовтня, отримавши змішані відгуки (56% на Rotten Tomatoes) за інтимність, але критику за “замалий” масштаб для зірки; прокат від Focus Features стартував у листопаді. Деніел пояснив у Rolling Stone (вересень 2025), що “ніколи не планував відставку” — це була пауза для “іншої роботи”, а повернення мотивував син: “Я не хотів відходити від його фільмів”. Під час зйомок (2024) Дей-Льюїс занурився в метод, живучи в ізоляції, як для ролі. Родина підтримує: дружина Ребекка хвалить “емоційну глибину”, син Ґабріель-Кейн знявся в камео, Ронан планує сіквел, Кешел малює постери. У жовтні Дей-Льюїс відвідав BFI London Film Festival, де провів рідкісний Q&A про “вогонь акторства після 60”, і з’явився на Vanity Fair Oscars Party з родиною. Він коментує: “Вік робить підготовку довшою, але вогонь горить”, і уникає голлівуду, фокусуючись на інді; немає планів на супергероїку. Статок — близько 60 млн доларів — дозволяє баланс з фермою в Ірландії, де він майструє меблі. Деніел почувається “відродженим” для “історій про родину”, ігноруючи чутки про четвертого “Оскара”.