Дастін Гоффман

Дастін Лі Гоффман народився 8 серпня 1937 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, США, у єврейській родині з корінням з України, Росії, Польщі та Румунії. Його батько, Гаррі Гоффман, працював продавцем меблів та супервайзером реквізиту на Columbia Pictures, а мати, Лілліан Ґолд, була домогосподаркою. Гоффман виріс у творчій атмосфері Голлівуду, але спочатку вивчав музику в Лос-Анджелеській консерваторії, а згодом перейшов до акторства в Pasadena Playhouse, де його однокурсником був Джин Гекмен. У 1958 році він переїхав до Нью-Йорка, де поділяв квартиру з Гекменом та Робертом Дюваллом, борючись за ролі в офф-бродвейських постановках. Його рання кар’єра включала дрібні ролі в театрі та ТБ, що заклало основу для переходу до великого кіно в 1960-х.

Дастін Гоффман — легендарний американський актор, режисер та продюсер, один з ключових представників Нового Голлівуду, відомий версатильними ролями антигероїв та емоційно вразливих персонажів у понад 60 фільмах. Прорив стався 1967 року з роллю Бенджаміна Бреддока у комедрамі “Випускник” Майка Ніколза, де він втілив невпевненого випускника коледжу, що мав роман з дружиною батькового партнера, за що отримав першу номінацію на Оскар. Серед знакових робіт — хворий бездомний Ратсо у “Середнійнонічний ковбой” (1969), комік Ленні Брюс у “Ленні” (1974), репортер Карл Бернстайн у “Всі люди президента” (1976), розлучений батько Тед Креймер у “Креймер проти Креймера” (1979), актор у жіночому образі у “Тутсі” (1982) та аутист Реймонд Беббіт у “Дощову людину” (1988). Гоффман також блискуче зіграв на Бродвеї Віллі Ломана у revival “Смерть комівояжера” (1984), адаптованому для ТБ, та озвучив Шифу у франшизі “Кунг-фу Панда” (2008–2024). Його стиль акторства, натхненний методом Станиславського, революціонізував образ “звичайного” героя в Голлівуді, роблячи його іконою кіно 1970–1980-х. У пізніший період знявся в “Гачок” (1991), “Ваг the Dog” (1997) та “Мегаполіс” (2024).

Два Оскари за найкращу чоловічу роль (“Креймер проти Креймера”, 1980; “Дощова людина”, 1989). Шість “Золотих глобусів”, включаючи Сесіла Б. Де Мілля за життєві досягнення (1996). Чотири BAFTA за найкращу чоловічу роль (“Міднайт Ковбой”, 1970; “Ленні”, 1975; “Тутсі”, 1983; “Амаркорд”, 1975). Два Primetime Emmy: за “Смерть комівояжера” (1985) та “Випадковий герой” (1993). Номінація на Tony Award за “Венеційський купець” (1989). Почесні нагороди: AFI Life Achievement Award (1999), Kennedy Center Honors (2012), Почесний Золотий ведмідь Берлінале (1989), Золотий Лев Венеції (1996).

Дастін Гоффман походить з єврейської родини іммігрантів: батько Гаррі (1902–1990) — проп-майстер на Columbia Pictures, мати Лілліан (1907–1982) — домогосподарка, яка підтримувала його акторські амбіції, попри його нерілійійне виховання; Гоффман усвідомив своє єврейське коріння лише в 10 років. У нього є старший брат Рональд, який обрав кар’єру лікаря. Перший шлюб з балериною Енн Бірн (1969–1980) приніс усиновлення доньки Каріни (від попереднього шлюбу Енн, нар. 1966) та народження доньки Дженні (нар. 1970), яка також актриса. Розлучення було болісним, але Гоффман зберіг теплі стосунки з дочками. У 1980 році одружився з давньою родинною подругою Лізою Ґоттсеґен (нар. 1954), донькою друзів батьків; пара познайомилася, коли Лізі було 10, а Дастіну — 27, і одружилася через знайомство на похоронах бабусі Лізи. У подружжя четверо дітей: син Джейкоб “Джейк” (нар. 1981, актор, режисер, знявся з батьком у “Гачку”), донька Ребекка (нар. 1983, актриса), син Максвелл “Макс” (нар. 1984, актор), донька Александріна “Алі” (нар. 1987, актриса). У Гоффмана шестеро онуків, включаючи новонародженого сина Джейка від дружини Аміт Дішон (2024); родина веде приватне життя в Нью-Йорку та Лос-Анджелесі, часто відвідуючи прем’єри разом. Лізі — опора в кар’єрі, а діти успадкували акторську жилку, знімаючись у фільмах батька.

На сьогодні, у грудні 2025 року, Дастін Гоффман, якому виповнилося 88, продовжує активну кар’єру, попри чутки про можливе завершення, демонструючи енергію в вибіркових проектах, що фокусуються на темах старіння та спадщини. Нещодавно прем’єрував у кримінальному трилері “Tuner” (вересень 2025, TIFF), де грає Гаррі Горовиця, старого джазового музиканта, який стає партнером племінника (Лео Вудолл) у злочинній схемі; фільм хвалять за “одну з найкращих ролей кар’єри” Гоффмана. У sci-fi епосі Френсіса Форда Копполи “Мегаполіс” (2024) він втілив Нуша “Фіксера” Бермана, корумпованого радника, що принесло номінацію на “Золотий глобус” за найкращу чоловічу роль другого плану. Серед поточних проектів — постпродакшн драми “The Revisionist” з Алісон Брі та Андре Голландом, де Гоффман грає письменника, що повертається до коренів в Італії (“Tower Stories” Пітера Ґрінaway з Хелен Гант, прем’єра 2025). У квітні 2024-го знявся в безіменному фільмі Ґрінaway з Софією Бутелло, досліджуючи теми пам’яті та примирення. Гоффман озвучив Шифу в “Кунг-фу Панда 4” (2024), з’явився на прем’єрі з дружиною Лізою та онуками, та в “Сам & Кейт” (2024) як Білл. У жовтні 2024-го родина поповнилася новонародженим онуком від сина Джейка. Серед занять — благодійність для Entertainment Industry Foundation, раку та мистецтва, а також приватне життя з Лізою, з якою святкував 45-річчя шлюбу. Гоффман уникає соцмереж, але в інтерв’ю для Variety (вересень 2025) коментує AI в кіно як “загрозу автентичності”. Майбутні плани включають можливий театральний камбек та продюсерські проекти з родиною, балансуючи Голлівуд з родинними традиціями. Його спадщина надихає, як ікона, що не старіє душею.