Деніел Роер народився 1993 року в Торонто, Онтаріо, Канада. Він виріс у середмісті Торонто в єврейській родині. Після закінчення Etobicoke School of the Arts (де вивчав візуальне мистецтво та кінематографію) провчився три семестри в Savannah College of Art and Design у Джорджії, США. З юності цікавився малюванням, коміксами та фільмами, а в 17 років заснував продакшн-компанію Loud Roar Productions. Його ранні роботи включали короткометражні документальні фільми, які здобували нагороди та покази на фестивалях.
Деніел Роер — режисер документального кіно, продюсер та сценарист, який спеціалізується на біографічних та соціально-політичних історіях. Його дебютний повнометражний фільм «Once Were Brothers: Robbie Robertson and The Band» (2019) відкрив Toronto International Film Festival (TIFF) — перший канадський документальний фільм, що отримав таку честь. Найбільшу славу приніс «Navalny» (2022) — документальний фільм про російського опозиціонера Олексія Навального, його отруєння та боротьбу з режимом, який отримав «Оскар» за найкращий документальний фільм. Серед інших робіт — короткометражки «Finding Fukue», «Ghosts of Our Forest», «Survivors Rowe», а також пізніші проєкти «Blink» (2024), «Tuner» (2025, його дебют у ігровому кіно з Дастіном Гоффманом та Лео Вудаллом) та «The AI Doc: Or How I Became an Apocaloptimist» (2026, співрежисер, про майбутнє штучного інтелекту). Він також є візуальним художником, чиї роботи виставлялися в галереях.
Деніел Роер отримав премію «Оскар» за найкращий документальний повнометражний фільм за «Navalny» (95-та церемонія, 2023). Фільм також здобув номінацію на «Оскар» та численні інші нагороди (BAFTA, Critics’ Choice тощо). Загалом має 17 перемог та 21 номінацію (включаючи Canadian Screen Awards за ранні короткометражки). Його фільм «Once Were Brothers» отримав визнання на TIFF та інших фестивалях. Роер вважається одним із найталановитіших молодих документалістів Канади, з фокусом на глобальні історії.
Деніел Роер виріс у єврейській родині в середмісті Торонто. Публічної детальної інформації про батьків чи близьких родичів мало — він уникає обговорення особистого життя в інтерв’ю, фокусуючись на творчості. Відомо, що в родині є принаймні один родич, пов’язаний з кіно (наприклад, згадка про Еріка Роера як “першого фільммейкера в родині Роерів” у пості 2021 року). Станом на 2026 рік немає підтверджених даних про дружину, дітей чи постійного партнера — Роер веде приватне життя, присвячене подорожам, зйомкам та мистецтву. Він описує себе в соцмережах як “Filmmaker. Guy with book”, без акценту на сімейні аспекти.
Станом на лютий 2026 року Деніел Роер активно працює над новими проєктами після переходу від документалістики до ігрового кіно. Його дебют у narrative-фільмі «Tuner» (2025) з Дастіном Гоффманом, Лео Вудаллом та Жаном Рено прем’єрував на Telluride Film Festival і отримав позитивні відгуки за поєднання трилера, ромкому та хепіст-історії. Він також співрежисер документального фільму «The AI Doc: Or How I Became an Apocaloptimist» (2026), який досліджує майбутнє штучного інтелекту. Роер продовжує подорожувати світом для зйомок, бере участь у фестивалях (TIFF, Sundance, Hot Docs) та дає інтерв’ю про кіно, політику та креативність. Веде Instagram (@daniel_roher, понад 24 тис. підписників) та X (@DanielRoher), де ділиться закуліссям та роздумами. У майбутньому очікуються нові документальні та ігрові проєкти, оскільки після «Оскара» та успіху «Navalny» він став однією з ключових фігур у сучасному документальному та незалежному кіно. Він залишається амбітним режисером, який прагне розповідати великі глобальні історії.
