Борис Мірус

Борис Михайлович Мірус народився 19 серпня 1928 року в селі Синяково (нині частина міста Чортків Тернопільської області) в селянській родині. Закінчив акторську студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької в 1948 році. З того ж року і до кінця життя працював у цьому театрі, де став провідним актором. У 1950-х роках пережив репресії: був заарештований і засуджений за звинуваченням у підготовці замаху на Микиту Хрущова, провів час у сталінських таборах, де клеймо «бандерівця» було найгіршим. Після реабілітації повернувся на сцену. Помер 13 квітня 2021 року у Львові на 93-му році життя після тривалої хвороби. Похований у Львові.

Борис Мірус присвятив понад 70 років сцені Театру імені Марії Заньковецької, де зіграв сотні ролей у класичних і сучасних виставах, від комедій до драм. Він був універсальним актором без жорсткого амплуа — майстерно втілював як комічних, так і трагічних персонажів. Знявся в кількох фільмах, серед яких «Іванна» (1959), «Сім’я Коцюбинських» (1971), «Будні кримінального розшуку» (1973), «Пастка» та інших стрічках 1950–1980-х років. Його гра відзначалася глибиною, харизмою та майстерністю імпровізації — в театрі говорили: «Мірус завжди викрутиться». Видав книги спогадів «Мої 70 заньківчанських літ» та інші, де розповів про театральне життя, репресії та долю митця. Був почесним жителем Чорткова. Його творчість — важлива частина історії українського театру XX століття.

Народний артист України (1991, раніше — Народний артист УРСР). Орден «За заслуги» III ступеня (2019). Почесний житель міста Чортків. Визнаний легендою театру імені Марії Заньковецької, де його робота високо цінувалася колегами та глядачами. Інших широких премій чи державних відзнак у джерелах не деталізовано, але його внесок у театральне мистецтво отримав загальне визнання в Україні.

Інформація про родину Бориса Міруса у відкритих джерелах обмежена та не розголошується детально. Він народився в селянській родині в Синякові (Чортківщина), але даних про батьків чи братів/сестер немає. Про дружину, дітей чи близьких родичів у біографіях, інтерв’ю чи некрологах згадок практично немає — актор не акцентував на особистому житті публічно. У своїх спогадах фокусувався на театральній кар’єрі, репресіях та сценічних історіях. Ймовірно, родина зберігала приватність, а після смерті згадки стосуються лише його професійної спадщини та шани від театру.

Борис Мірус помер 13 квітня 2021 року у Львові, тому наразі не займається жодною діяльністю. Його спадщина зберігається в історії Театру імені Марії Заньковецької, де періодично згадують його ролі та проводять вечори пам’яті. Фільми за його участю іноді транслюють на телебаченні чи доступні в архівах як класика українського кіно. Книги спогадів перевидаються або цитуються в театрознавчих працях. У 2021–2026 роках виходили статті, відео та матеріали про нього як про легенду театру. Його ім’я пов’язане з Чортковом (почесний житель) та Львовом, де продовжують вивчати його внесок у українське мистецтво. Жодних нових проєктів на його ім’я не планується, але він залишається символом стійкості українського актора в радянські часи та після.