Борис Грінченко

Борис Дмитрович Грінченко — видатний український письменник, публіцист, етнограф, мовознавець, педагог та громадський діяч другої половини XIX — початку XX століття [citation:3]. Він народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в родині відставного військового зі збіднілого дворянського роду [citation:1][citation:3]. Незважаючи на те, що в юному віці його виключили з реального училища та позбавили права здобувати вищу освіту за поширення забороненої літератури, він самостійно опанував знання, склав іспит на народного вчителя та присвятив своє життя служінню українському народові [citation:3][citation:4].

Борис Грінченко відомий насамперед як автор «Словаря української мови» — чотиритомного словника, що містить близько 68 000 українських слів і залишався найповнішим словником української мови аж до середини XX століття [citation:3][citation:4]. Крім того, він написав близько 50 оповідань [citation:2], зокрема «Сонячний промінь», «На розпутті», «Серед темної ночі», «Під тихими вербами», а також поетичні збірки та п’єси [citation:4]. Він був активним учасником українського національно-культурного відродження, одним із засновників Української радикальної партії та очільником київської «Просвіти» [citation:4]. Варто згадати його внесок у розвиток української педагогіки — він створив одні з перших шкільних підручників для дітей рідною мовою [citation:1][citation:4].

За свою капітальну працю — укладання «Словаря української мови» — Борис Грінченко був удостоєний премії Російської академії наук [citation:3][citation:4]. Цей словник вийшов друком у 1907–1909 роках і став визначною подією в українському мовознавстві. Колеги та діячі культури високо цінували його подвижницьку працю, а Микола Лисенко називав Грінченка справжнім служителем, який присвятив усе життя Україні [citation:1].

Борис Грінченко народився у родині, де вдома розмовляли російською, але хлопець змалку закохався в українську мову та фольклор [citation:1][citation:3]. Його батько був відставним офіцером, мати Поліксенія Літреова — донькою полковника [citation:3]. Свою дружину Марію Гладиліну, яка також була вчителькою, він зустрів, працюючи в селі [citation:1]. Марія стала не лише вірною супутницею, а й соратницею у творчій праці — разом із чоловіком вона працювала над укладанням «Словаря української мови» [citation:3]. У подружжя народилася донька Анастасія, яка пішла стопами батька, стала письменницею та перекладачкою, проте, на жаль, рано пішла з життя [citation:1][citation:3]. Втрата доньки та онука, разом із підірваним туберкульозом здоров’ям, прискорила смерть Бориса Грінченка, який помер в Італії 6 травня 1910 року [citation:1].

Борис Грінченко пішов з життя понад сто років тому, але його спадщина залишається надзвичайно актуальною. Його чотиритомний «Словарь української мови» досі є цінним джерелом для мовознавців, письменників та всіх, хто цікавиться українською мовою. Ім’ям Бориса Грінченка названо Київський столичний університет, вулиці в багатьох містах України, а пам’ятники йому встановлені в Києві та Харкові. Його життєве кредо — «створити націю з цеглин» — надихає нові покоління українців на боротьбу за національну свідомість і культуру. Його твори перевидаються, а постать залишається символом самовідданого служіння рідному народові.