Біллі Вайлдер
Рейтинг
0% (0 голосів)
Біллі Вайлдер
Біллі Вайлдер - відео обкладинка
Вік
Рейтинг
0% (0 голосів)
Біллі Вайлдер - відео обкладинка

Коротка біографія

Хто такий(а) Біллі Вайлдер:

Біллі Вайлдер (справжнє ім’я Семюел Вайлдер) народився 22 червня 1906 року в маленькому містечку Суха-Бескидзька (Суча), що входило до складу Австро-Угорської імперії (нині Польща). Він походив з єврейської родини: мати Євгенія (Гітла) Діттлер і батько Макс Вайлдер, які мали успішний бізнес з кондитерських у Кракові. Мати, фанатка “Бафало Білла” Коді, назвала його “Біллі” на честь американського шоумена. У 1916 році, коли йому виповнилося десять років, родина переїхала до Відня, де Вайлдер відвідував університет, але замість права обрав журналістику. У 1926 році він переїхав до Берліна, де почав кар’єру репортера та сценариста, але з приходом нацистів у 1933 році втік до Парижа, а згодом до Голлівуду.

Чим відомий Біллі Вайлдер:

Біллі Вайлдер — видатний американський кінорежисер, сценарист і продюсер австрійського походження, чия кар’єра тривала понад п’ять десятиліть і охопила понад 60 фільмів. Він прославився гострою сатирою, гумором на теми табу, як алкоголізм у “Втрачений уїк-енд” (1945), проституція в “Ірма ла Дус” (1963) та порнографія в “Себастьян” (1968). Серед найвідоміших проектів — нуар “Подвійна страховка” (1944), написаний з Реймондом Чандлером; класична комедія “Гарячі ночі” (1959) з Мерілін Монро, визнана найкращою американською комедією AFI; романтична драма “Сансет Бульвар” (1950), що викриває голлівудський занепад. Вайлдер також створив “Квартиру” (1960), яка здобула три “Оскари”; “Сабріну” (1954) з Одрі Гепберн; “Сталаг 17” (1953) про табори для полонених; і “Свідка обвинувачення” (1957). Його стиль — це майстерна робота з акторами, гострий діалог і соціальна критика, що зробило його одним з найвпливовіших митців Голлівуду Золотої ери.

Нагороди Біллі Вайлдер

Біллі Вайлдер отримав сім премій “Оскар” з 21 номінації, включаючи “Найкращий режисер” та “Найкращий сценарій” за “Втрачений уїк-енд” (1945) і “Квартиру” (1960), а також “Найкращий фільм” як продюсер за останній. Він здобув “Золоту пальмову гілку” Каннського фестивалю за “Втрачений уїк-енд”, дві премії “Золотий глобус”, BAFTA за найкращий фільм. Серед досягнень — Премія AFI за життєві досягнення (1986), Нагорода імені Ірвінга Талберга (1988), Почесні “Кеннеді” (1990), Національна медаль за заслуги в мистецтві (1993), Почесний “Золотий ведмідь” Берлінале. Сім його фільмів збережено в Національному реєстрі фільмів Бібліотеки Конгресу США як культурно значущі. Вайлдер — один з п’яти людей, хто виграв “Оскар” за продюсера, режисера та сценариста одного фільму.

Родина Біллі Вайлдер

Батьками Біллі Вайлдера були Макс Вайлдер, менеджер готелю в Кракові, та Євгенія (Гітла) Діттлер, яка управляла кондитерською мережею; Макс помер у Відні, коли Біллі було 22 роки. Старший брат В. Л. Вайлдер також був кінорежисером, племінники — сценарист Майлз Вайлдер і продюсер Патрік Кертіс. Мати Вайлдера, вітчим Бернард “Берл” Зьєдліскер та бабуся Балбіна Бальдінгер стали жертвами Голокосту: Євгенію вбили 1943 року в таборі Плашов, Бернарда — 1942-го в Белжеці, бабусю — у гетто Нові-Тарг. У 1936 році Вайлдер одружився з Джудіт Коппікус; у них народилися двійнята Вікторія та Вінсент (1939), але Вінсент помер незабаром після народження, а подружжя розлучилося 1946-го. Другим шлюбом, у 1949 році, став союз з актрисою Одрі Янг, з якою він познайомився на зйомках “Втрачений уїк-енд”; вони прожили разом до смерті Вайлдера, без додаткових дітей. Родина Вайлдера переживала трагедії через нацистський режим, що вплинуло на його творчість, зокрема на бажання екранізувати “Список Шиндлера” як пам’ять про загиблих.

Сучасність

Біллі Вайлдер пішов з життя 27 березня 2002 року в Беверлі-Гіллз від пневмонії у віці 95 років, похований на кладовищі Вествуд-Вілладж. Наприкінці кар’єри його останні фільми, як “Федора” (1978) і “Приятель-приятель” (1981), не мали успіху, але згодом були переоцінені. У пізні роки Вайлдер збирав колекцію сучасного мистецтва (Пікассо, Кальдер), створював власні художні роботи з Брюсом Г’юстоном, виставлені 1993-го в галереї Луї Стерна. Його спадщина жива: фільми Вайлдера вплинули на розширення тематики в Голлівуді, подолавши цензуру, і залишаються актуальними за гостротою сатири. “Гарячі ночі” — найкраща американська комедія за AFI, друга за BFI; сім стрічок у Національному реєстрі. Режисери як Фернандо Труеба (1993 “Оскар”) та Мішель Хазанавічус (2012) дякували йому публічно. Вайлдер посідає високі місця в рейтингах: 6-й у Sight & Sound (2002), 13-й у Total Film (2007); його сценарії — рекордні 12 номінацій “Оскар”. Сьогодні його стиль — тісний сюжет, діалог, співпраця з акторами — надихає нові покоління, а епітафія цитує “Гарячі ночі”: “Я сценарист, але ніхто не ідеальний”. Фільми Вайлдера регулярно реставрують і показують на фестивалях, підкреслюючи вічну свіжість.

Фільми та Серіали

Короткі відео