Анні Жірардо

Анні Сюзанна Жірардо народилася 25 жовтня 1931 року в Парижі, Франція, в 10-му окрузі, як дочка акушерки Реймонд Жірардо. Батько не визнав її, а помер у 1933 році. Дитинство пройшло в умовах Другої світової війни — дівчинку відправили до бабусі в Бретань, потім вона жила з матір’ю в Нормандії та Парижі. Спочатку мріяла стати медсестрою, вступила до школи медсестер, але обрала акторство. Закінчила Консерваторію вулиці Бланш у 1954 році з двома першими преміями за сучасну та класичну комедію. Вона померла 28 лютого 2011 року в паризькій лікарні у віці 79 років від ускладнень хвороби Альцгеймера.

Анні Жірардо — одна з найпродуктивніших французьких акторок, яка знялася майже в 150 фільмах за п’ять десятиліть. Вона прославилася ролями сильних, реалістичних жінок у драмах і комедіях. Прорив стався завдяки ролі Наді в епічному фільмі Лучіно Вісконті «Рокко та його брати» (1960) з Аленом Делоном і Ренато Сальваторі. Серед інших шедеврів — «Жити, щоб жити» (1967) Клода Лелуша, «Померти від кохання» (1971) Андре Каята (найбільший касовий хіт у Франції), «Доктор Франсуаза Гайян» (1976), комедії «Ла Зізані» (1978) з Луї де Фюнесом та «Ніжний поліцейський» (1977). У пізні роки блискуче зіграла матір у «Піаністці» (2001) Міхаеля Ганеке та в «Прихованому» (2005). Вона також була успішною на сцені, зокрема в ролі мадам Маргарити, та співала.

Анні Жірардо — триразова лауреатка премії «Сезар»: найкраща акторка за «Доктор Франсуаза Гайян» (1977), найкраща акторка другого плану за «Знедолених» (1996) та «Піаністку» (2002). Двічі отримала премію Мольєра: за роль у «Мадам Маргариті» (2002) та почесну за всю театральну кар’єру (2002). Володарка Кубка Вольпі за найкращу жіночу роль на Венеційському кінофестивалі 1965 року за «Три кімнати в Манхеттені». Також має премію Девіда ді Донателло (1977), номінацію на BAFTA (1962), Орден Почесного легіону (кавалер, 1999) та інші міжнародні нагороди. У 1970-х була найоплачуванішою акторкою Франції та символом фемінізму.

Анні Жірардо була єдиною дитиною матері-акушерки Реймонд Жірардо, батько не визнав її. Вона була одружена з італійським актором Ренато Сальваторі (1962–1988, до його смерті) — шлюб був бурхливим, з елементами насильства, але вони не розлучилися офіційно. У них народилася дочка Джулія Сальваторі (1962), яка також стала акторкою. Під час зйомок «Рокко та його братів» Анні закохалася в Ренато. Після розриву з чоловіком мала численні романи, зокрема з Клодом Лелушем, Жаком Брелем, Бернаром Фрессоном та Бобом Деку (1980–1993). Життя позначене особистими трагедіями, депресією та проблемами в 1980-х. Вона була близькою з дочкою, яка публічно оголосила про хворобу матері в 2006 році.

Анні Жірардо пішла з життя 28 лютого 2011 року в Парижі після тривалої боротьби з хворобою Альцгеймера (перші ознаки з 1997 року, оголошено публічно в 2006-му). Вона продовжувала зніматися до 2008 року, попри хворобу. Похована на кладовищі Пер-Лашез. Її спадщина жива в 2026 році: на її честь названо вулиці в 17 муніципалітетах Франції (включаючи Париж, Тулуза, Анже), у 2012 році випущено поштові марки з її зображенням серед зірок післявоєнного кіно, у 2013-му премія «Сезар» використала фото з «Рокко та його братів» для афіші та провела ретроспективу. Фільми з її участю регулярно переглядають, а ролі вважаються класикою французького кіно. Дочка Джулія зберігає пам’ять про матір, а її внесок у фемінізм 1970-х та образи «звичайної жінки» досі надихають.