Андрєй Міронов

Андрій Олександрович Міронов (при народженні Менакер) народився 7 березня 1941 року в Москві в родині відомих естрадних артистів Марії Володимирівни Міронової та Олександра Семеновича Менакера.
Батьки записали дату народження 8 березня, щоб подарунок на Міжнародний жіночий день був “особливим”.
Через кампанію боротьби з космополітізмом у 1940-1950-х роках змінив прізвище на материне — Міронов.
З дитинства виявляв інтерес до театру, відвідував студії, а в 1958 році вступив до Театрального училища імені Бориса Щукіна, яке закінчив з відзнакою в 1962 році.

Андрій Міронов — легендарний радянський актор театру, кіно та естради, майстер комедійного та драматичного жанру, народний артист РРФСР (1980).
Він прослужив у Московському театрі сатири з 1962 року до самої смерті, зігравши десятки яскравих ролей, і навіть ставив спектаклі.
Найвідоміші фільми: “Бриллиантова рука” (1969, Геша Козодоєв), “12 стільців” (1971, Остап Бендер), “Неймовірні пригоди італійців у Росії” (1973), “Бережись автомобіля” (1966), “Звичайне диво” (1978), “Людина з бульвару Капуцинів” (1987, містер Фест).
Міронов часто виконував пісні у фільмах (“Острів невдачі”, “Пісня про зайців”), які ставали хітами, і випустив кілька платівок як естрадний співак.
Його талант імпровізації, харизма та універсальність зробили його кумиром мільйонів, а ролі — класикою радянського кіно.
Актор знявся в понад 40 фільмах, багато з яких стали лідерами прокату.

Андрій Міронов — Народний артист РРФСР (1980), Заслужений артист РРФСР (1974).
Він отримав численні призи на кінофестивалях за ролі в фільмах “Бриллиантова рука”, “12 стільців” та інших.
Актор відзначений орденами та медалями, включаючи Орден “Знак Пошани”.
Його роботи неодноразово ставали лідерами прокату, а сам Міронов — улюбленцем публіки та критиків.
Після смерті його ім’ям названа мала планета (3624) Міронов (1993), а в Росії вручається премія “Фігаро” імені Андрія Міронова.

Батько — Олександр Семенович Менакер (1913–1982), естрадний артист, конферансьє.
Мати — Марія Володимирівна Міронова (1911–1997), народна артистка СРСР, актриса та естрадна артистка; головною жінкою в житті Андрія залишалася саме мати.
Перший шлюб (1971–1974) — з актрисою Катериною Градовою (радистка Кет у “Сімнадцяти миттєвостях весни”); у 1973 році народилася донька Марія Міронова, відома актриса.
Другий шлюб (з 1977 до смерті) — з актрисою Ларисою Голубкіною; Андрій виховував її доньку від попереднього шлюбу Марію Голубкіну, також актрису.
Дві Марії (Міронова та Голубкіна) стали сестрами, хоча спочатку ревнували одна одну, згодом потоваришували.
Міронов мав численні романи (з Тетяною Єгоровою, Ольгою Ширшиною та іншими), але офіційно був одружений двічі.
Родина була творчою, і доньки продовжили акторську династію.

Андрій Міронов трагічно помер 16 серпня 1987 року в Ризі у віці 46 років під час гастролей Театру сатири — втратив свідомість на сцені в спектаклі “Безумний день, або Одруження Фігаро” через розрив аневризми судини мозку.
Його поховали на Ваганьківському цвинтарі в Москві поруч з матір’ю.
Спадщина Міронова жива: фільми регулярно показують по ТБ, перевидають, а ролі цитують і вивчають.
Доньки Марія Міронова та Марія Голубкіна — успішні актриси, продовжують династію; онуки та правнуки також пов’язані з мистецтвом.
У 2020-2025 роках виходили документальні фільми, вистави та книги про нього; премія “Фігаро” вручається щорічно в Санкт-Петербурзі.
Його пісні та ролі залишаються культовими, а Міронов — символом радянського кіно для нових поколінь.
На початку 2026 року його фільми досі збирають мільйони переглядів, а пам’ять шанують фестивалями та меморіальними заходами.
Андрій Міронов назавжди залишився кумиром і легендою.