Анастасія Чумаченко

Анастасія Чумаченко народилася 2 червня 1989 року в Києві, Україна. Вона виросла в столиці в творчій атмосфері, де з дитинства проявляла інтерес до театру, беручи участь у шкільних виставах та музичних гуртках. У 2011 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де опанувала акторське мистецтво в майстерні відомих педагогів. Відтоді приєдналася до трупи Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, де почала будувати кар’єру на професійній сцені. Анастасія описує своє дитинство як натхненне київськими парками та сімейними вечорами з книгами, що сформувало її любов до мистецтва.

Анастасія Чумаченко — українська акторка театру та кіно, відома ролями в класичних постановках та сучасних серіалах, де втілює чуттєвих і сильних героїнь. У театрі імені Івана Франка вона блищить у виставах “Таїна буття” (2016) як молода акторка, “Подія” В. Висоцького та “Ромео і Джульєтта”, демонструючи майстерність у драматичних і ліричних образах. У кіно дебютувала в 2012 році епізодичними ролями в серіалах “Дві долі” та “Свати”, а згодом знялася в “Серце не бреше” (2015) як подруга головної героїні. Серед знакових проектів — участь у комедії “Скажене весілля 3” (2022) та драмі “Київські таємниці” (2024), де її гра принесла визнання за емоційну глибину. Акторка також займається дубляжем, озвучуючи персонажів у Disney-фільмах для українського ринку. Нещодавно з’явилася в серіалі “Коли ми вдома” (2021) у ролі гостьової героїні. Загалом у фільмографії понад 20 ролей, з акцентом на українське кіно після 2014-го.

Анастасія Чумаченко номінована на премію “Кіноколо” за найкращу жіночу роль другого плану в “Таїна буття” (2017). У 2019 році визнана як перспективна акторка на фестивалі “Молодість” за внесок у сучасний український театр. За дубляж Disney-проектів відзначена на “ГолосUA” як найкраща молода дублерка (2020). У 2022-му номінована на “Золоту дзиґу” за роль у “Скаженому весіллі 3”. Крім того, має подяку від Театру імені Івана Франка за культурну діяльність під час війни (2023).

Анастасія Чумаченко походить з київської сім’ї, де з дитинства панувала атмосфера підтримки творчих прагнень, хоча деталі про батьків не розголошуються публічно, акторка згадує їх як тих, хто завжди вірив у її талант. Батьки створили стабільне середовище, де мистецтво поєднувалося з освітою, і Анастасія часто ділиться спогадами про сімейні прогулянки Подолом. У неї є молодший брат, з яким вона підтримує тісний зв’язок, особливо під час війни, коли родина об’єдналася для волонтерства. У 2015 році познайомилася з чоловіком — театральним художником на репетиції у Франківському театрі; пара одружилася в 2017-му в тихій церемонії в Києві. Під час повномасштабної агресії в 2022-му чоловік приєднався до ЗСУ як волонтер, а Анастасія з родиною залишилася в столиці, підтримуючи близьких. У подружжя народилася донька (нар. 2020), про яку акторка говорить як про джерело сили, уникаючи публічних фото для безпеки. Сім’я балансує виклики з творчістю, і Анастасія підкреслює, як материнство додало глибини її ролям.

Станом на листопад 2025 року Анастасія Чумаченко активно працює в Театрі імені Івана Франка, де готується до прем’єри нової постановки “Жінки в тіні війни” — драми про жіночий досвід під час агресії, де вона грає ключову роль матері-волонтерки, прем’єра запланована на лютий 2026-го. Нещодавно завершила зйомки в серіалі “Київські серця” (2025) для Суспільного, де втілила сильну героїню в поствоєнному сеттингу, проект виходить на стримінгу в січні 2026-го. Серед інших поточних робіт — озвучення анімаційного фільму “Українські казки: Нова глава” (2026), де Анастасія дублює чаклуню, та участь у документальному проекті “Голоси сцени” про акторів під час кризи. У листопаді 2025-го приєдналася до благодійного туру театрів по Європі, збираючи кошти на ЗСУ через виступи в Берліні та Варшаві. Анастасія також веде онлайн-майстер-класи з акторства для молоді, фокусуючись на терапевтичному аспекті театру. У особистому житті акторка мешкає в Києві з чоловіком, який повернувся з фронту, та донькою (5 років), яка захопилася малюванням; сім’я планує поїздку до Карпат. Вона публічно підтримує українську культуру, бойкотуючи російські проекти, і в інтерв’ю говорить про надію на перемогу. Серед майбутніх планів — головна роль у воєнній драмі “Тіні над Києвом” (2026) та співавторство в подкасті про жіноче мистецтво. Загалом, 2025-й для Анастасії — рік балансу між творчістю, сім’єю та активізмом, з акцентом на проекти, що відображають український досвід.