Алєксандр Сокуров

Олександр Миколайович Сокуров народився 14 червня 1951 року в селі Подорвиха Іркутської області (СРСР), у родині військового Миколи Сокурова та матері Марії. Виріс у різних містах через службу батька, рано захопився мистецтвом, літературою та кіно. Навчався на історичному факультеті Горьківського університету, де зняв перші документальні роботи. У 1979 році закінчив режисерський факультет ВДІКу. Почав працювати на Ленінградському телебаченні, де створив численні документальні фільми. Його стиль — довгі плани, статична камера, філософські роздуми — сформувався під впливом Тарковського, Довженка та японського кіно. Він є Народним артистом РФ (2004) і живе переважно в Санкт-Петербурзі.

Олександр Сокуров — режисер авторського кіно, відомий філософськими, історичними та психологічними драмами. Найвідоміші фільми: «Російський ковчег» (2002, знятий одним безперервним планом у Ермітажі), «Молох» (1999), «Телець» (2001), «Сонце» (2005), «Фауст» (2011, Золотий лев Венеції), «Матері та сини» (2014), «Франкофонія» (2015). Створив тетралогію про владу («Молох», «Телець», «Сонце», «Фауст»). Його документалістика включає портрети митців («Олександр. М’яка подорож», «Робота з Маріною» тощо). Часто працює з темами історії Росії, Європи, мистецтва та людської самотності. Його фільми показують на провідних фестивалях і вважаються класикою сучасного артхаусу.

Золотий лев Венеційського кінофестивалю за фільм «Фауст» (2011). Народний артист РФ (2004). Державна премія РФ (1995, 2001). Призи Венеційського, Берлінського, Каннського та Локарнського фестивалів за різні фільми. Премія Тоніно Гуерри (2025). Lifetime Achievement Awards на різних фестивалях (наприклад, Auteur Film Festival). Його фільми неодноразово номінувалися на «Оскар» (від Росії) та інші премії. Визнаний одним із найвпливовіших режисерів світу за внесок у авторське кіно та філософську кіномову.

Олександр Сокуров народився в родині Миколи Сокурова (батько, військовий) та Марії Сокурової (мати, машиністка). Інформація про особисте життя Сокурова закрита — він ніколи не був одружений і не має дітей. Режисер уникає обговорення приватних тем у інтерв’ю, вважаючи, що кар’єра та творчість важливіші за сімейне життя. Він не заводив публічних романів чи стосунків, що породило численні чутки, але жодних підтверджень немає. Проживає самотньо в Санкт-Петербурзі, фокусуючись на роботі та студентах (викладає у власній майстерні). Родинні теми в його фільмах часто символічні (наприклад, «Батько і син», «Матері та сини»). Деталі про близьких рідко з’являються в медіа.

Станом на 2025–2026 роки Олександр Сокуров продовжує активно працювати. У 2025 році презентував новий фільм «Записна книжка режисера» (Director’s Diary) — п’ятигодинну візуальну та духовну подорож між Росією та Італією, прем’єра відбулася на 82-му Венеційському кінофестивалі (серпень-вересень 2025), де він особисто представляв картину. Фільм отримав увагу як глибокий роздум про історію XX століття. Він викладає у власній майстерні в Санкт-Петербурзі, бере участь у фестивалях і дає інтерв’ю. Планує подальші проєкти в документалістиці та ігровому кіно, можливо, з фокусом на історичні та культурні теми. Залишається одним із найавторитетніших режисерів сучасності, його роботи вивчаються в кіношколах і надихають нові покоління. У 2026 році йому виповниться 75 років, що ймовірно супроводжуватиметься ретроспективами та меморіальними заходами.