Алєксандр Роу

Олександр Артурович Роу народився 8 березня 1906 року в місті Юрьєвці (нині Івановська область, Росія), хоча деякі джерела вказують на Москву.
Його батько — ірландець Артур Роу, інженер-мукомол, а мати — грекиня Ейлі Карагеоргі.
У 1914 році батько повернувся до Ірландії, залишивши сім’ю, і з 10 років Олександр заробляв на життя, торгуючи галантереєю, щоб підтримати хвору матір.
Пізніше родина переїхала до Сергієвого Посаду, де юнак допомагав у церкві та захопився театром, що визначило його подальший шлях у кіно.

Олександр Роу — видатний радянський кінорежисер, сценарист і актор, якого називають першим і головним киносказочником СРСР.
Він присвятив кар’єру виключно фільмам-сказкам, знявши 16 художніх стрічок, з яких 14 — казки за мотивами російського фольклору та літературних творів.
Найвідоміші роботи: “По щучому велінню” (1938, дебют), “Василіса Прекрасна” (1939), “Конек-Горбунок” (1941), “Кащей Безсмертний” (1944), “Морозко” (1964), “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1961), “Королівство кривих дзеркал” (1963), “Варвара-краса, довга коса” (1969).
Роу співпрацював з Георгієм Мілляром (який грав Бабу-Ягу та інших лиходіїв), використовував прості, але ефективні спецефекти та акторську гру для створення чарівного світу.
Його фільми поєднують гумор, мораль і національний колорит, стали класикою дитячого кіно та вплинули на покоління глядачів.
Роу також знімав документальні стрічки та стереофільми, як “Драгоценний подарунок” (1956).

Олександр Роу — Народний артист РРФСР (1968), Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1961).
Нагороджений орденом Октябрьської Революції, орденом “Знак Пошани” (1940).
Фільм “Морозко” отримав Гран-прі “Золотий лев святого Марка” на МКФ у Венеції (1965), приз II Всесоюзного кінофестивалю в Києві (1966).
Інші нагороди: почесний диплом МКФ у Ванкувері за “Кришталевий черевичок”, дипломи Всесоюзних кінофестивалів за внесок у дитяче кіно.
Його спадщина відзначена документальними фільмами та музеями (Дом сказки в Юрьєвці, 2016).

Батько — Артур Роу (ірландець, інженер), який у 1914 році повернувся до Ірландії, залишивши сім’ю.
Мати — Ейлі Карагеоргі (грекиня).
Був старший брат Георгій, який помер у дитинстві.
Перший шлюб — з Оленою Савицькою (розлучилися, дітей не було).
Другий шлюб — з актрисою Іриною Зарубіною (1939–1941), у шлюбі народилася донька Тетяна (1940).
Після розлучення доньку виховувала мати, але Роу підтримував зв’язки.
Внук — композитор Олексій Рибников (син Тетяни від другого шлюбу).
Родичі з Ірландії відвідували Росію в 2010-х.
Роу не мав інших дітей і жив самотньо в пізні роки.

Олександр Роу помер 28 грудня 1973 року в Москві у віці 67 років від серцевого нападу.
Останній фільм “Фініст — Ясний сокіл” (1975) знятий за його сценарієм посмертно.
Його спадщина живе: фільми регулярно показують по ТБ, перевидають на носіях, вони стали класикою новорічних ефірів.
У 1993 році створено Фонд дитячого кіно імені Роу, у 2016 — Дом сказки в Юрьєвці з експозицією.
Випущено документальні фільми: “Киносказочник. Александр Роу” (2004), “Страна волшебника Роу” (2006).
На початку 2026 року сказки Роу залишаються улюбленими для нових поколінь, цитуються, надихають сучасних режисерів.
Його стиль — добрий гумор, мораль і чарівність — актуальний і сьогодні.
Роу назавжди став символом радянської киносказки.