Алан Паркер

Алан Вільям Паркер народився 14 лютого 1944 року в Іслінгтоні, Північний Лондон, Англія, в робітничій родині. Його батько був маляром-декоратором, мати — швачка. Зростав у муніципальному житлі, навчався в державній школі. З дитинства захоплювався кіно та літературою. Помер 31 липня 2020 року в Лондоні у віці 76 років після тривалої хвороби.

Сер Алан Паркер — британський кінорежисер, сценарист і продюсер, один з найвизначніших режисерів свого покоління. Його фільми охоплюють різні жанри: мюзикли, драми, трилери, історичні стрічки. Найвідоміші роботи: мюзикл «Багсі Мелоун» (1976), «Опівнічний експрес» (1978, 2 «Оскари», включаючи найкращий фільм), «Слава» (1980), «Птах» (1984), «Міссісіпі у полум’ї» (1988, «Оскар» за операторську роботу), «Евіта» (1996, з Мадонною, «Оскар» за пісню), «Життя Девіда Гейла» (2003). Режисерував кліпи для Pink Floyd («The Wall»). Заснував British Directors Guild. Його фільми часто торкалися соціальних тем: расизму, насилля, музики як порятунку. Загалом зняв 14 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою.

Лицар-бакалавр (2002) за внесок у британське кіно, пізніше — сер. Командор Ордену Мистецтв і Літератури Франції (1998). 19 номінацій на BAFTA (10 перемог, включаючи за «Опівнічний експрес», «Багсі Мелоун»). Приз Каннського фестивалю — Гран-прі журі за «Птах» (1985). Номінації на «Оскар» за режисуру («Опівнічний експрес», «Міссісіпі у полум’ї»). Золота пальмова гілка (номінація). Премія Майкла Балкона BAFTA за видатний внесок у британське кіно (1995). Почесний доктор мистецтв від кількох університетів.

Був одружений двічі. Перша дружина — Енні Інгліс (1966–1992), з якою мав чотирьох дітей: Люсі (сценаристка), Александер (режисер), Джейк (актор), Натаніель (продюсер). Друга дружина — Ліза Моран (продюсерка, одружені з 1992 до смерті Паркера). П’ята дитина — донька Ребекка від Лізи. Всі діти пішли в кіноіндустрію. Родина була тісно пов’язана з творчістю Паркера — діти працювали над його проєктами. Алан часто говорив про сім’ю як про головну підтримку. Після смерті режисера родина опікується його спадщиною.

Сер Алан Паркер помер 31 липня 2020 року у віці 76 років. Його спадщина продовжує жити через класичні фільми, які регулярно перевидаються та транслюються на стримінгових платформах. У 2025 році згадують ювілеї його робіт: 45-річчя «Опівнічного експреса», 40-річчя «Птаха». Фільми вивчають у кінематографічних школах як приклади майстерності. Родина, зокрема син Александер Паркер, зберігає архіви та просуває творчість батька. Документальні проєкти та ретроспективи присвячені його внеску в кіно. Його стиль — поєднання візуальної сили, музики та соціального коментаря — вплинув на багатьох сучасних режисерів.