Акі Каурісмякі

Акі Олаві Каурісмякі народився 4 квітня 1957 року в Оріматтілі, Фінляндія. Він молодший брат режисера Міки Каурісмякі. Виріс у різних містах через роботу батька, закінчив Університет Тампере за спеціальністю медіа. Перед кіно працював цеглярем, мийником посуду, поштаром та кінокритиком. Почав кар’єру в 1980-х, співпрацюючи з братом (сценарист, актор, співрежисер). Заснував компанію Villealfa. З 1989 року живе в Лісабоні (Португалія) з дружиною, бо, за його словами, в Гельсінкі не лишилося місця для зйомок. Його стиль — мінімалізм, deadpan-юмор, мелодрами про робітничий клас, рок-музика 1950–60-х.

Акі Каурісмякі — один з найвідоміших фінських режисерів, представник фінської нової хвилі. Відомий фільмами про простих людей, безробіття, кохання та абсурд життя: «Ленінградські ковбої їдуть до Америки» (1989), «Хмари пливуть» (1996), «Людина без минулого» (2002), «Гавр» (2011), «Інший бік надії» (2017), «Опале листя» (2023). Часто знімає в Гельсінкі, використовує непрофесійних акторів, мертвий гумор, ретро-естетику. Його кіно поєднує соціальну критику з поезією та гумором.

Акі Каурісмякі отримав Гран-прі Каннського фестивалю (2002, «Людина без минулого»), Срібного ведмедя Берлінале (2017, «Інший бік надії»), Приз екуменічного журі в Каннах, номінацію на Оскар за найкращий іноземний фільм (2003, «Людина без минулого»). Має понад 60 перемог та номінацій на фестивалях (Cannes, Berlin, Venice тощо), включаючи спеціальні призи за внесок у кіно. Бойкотував Оскар 2003 через війну в Іраку.

Акі Каурісмякі одружений з художницею Паулою Ойнонен (з 1980-х років). Дітей у пари немає. З 1989 року вони живуть у Лісабоні, Португалія. Брат — Міка Каурісмякі (режисер, з яким співпрацював на початку кар’єри). Особисте життя тримає приватним, уникає публічності, фокусується на кіно та соціальних питаннях (захист тварин, права людини).

Станом на 2026 рік Акі Каурісмякі (68 років) після «Опалого листя» (2023, номіноване на Оскар, приз журі в Каннах) заявив, що це його останній фільм, але згодом зняв короткометражку «Cinéma Laika» (2023). Нових повнометражних проєктів на 2026 рік не анонсовано. Він залишається патроном Saimaa Film Festival, підтримує фінське кіно. Живе в Лісабоні з дружиною, іноді відвідує фестивалі. Його фільми продовжують показувати в ретроспективах (наприклад, Finlandia в Берліні 2026) та кінотеатрах (Fallen Leaves у 2026). Залишається одним з найвпливовіших артхаус-режисерів Європи.