Ада Роговцева

Ада Миколаївна Роговцева народилася 16 липня 1937 року в Глухові (Сумська область, тоді Чернігівська). Виросла в родині з батьком-НКВДистом та матір’ю-агрономом, пережила війну. Навчалася в Полтавській школі №10, мріяла про журналістику, але вступила до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (1954–1959, майстерня К. Степанкова). Відразу після закінчення пішла в Театр ім. Лесі Українки в Києві, де стала примой. У 23 роки отримала звання заслуженої артистки УРСР. Її талант проявився в глибоких драматичних ролях, поєднанні сили та ніжності.

Ада Роговцева — легендарна українська актриса театру та кіно, відома ролями в класичних українських та радянських фільмах: Наталка в ‘Укрощенні вогню’ (1972), Анна в ‘Вічному поклику’ (1973–1983), головні ролі в ‘Салоні краси’ та багатьох інших. Зіграла понад 60 ролей у кіно та сотні на сцені Театру ім. Лесі Українки. Відома як символ українського театру, майстриня психологічної глибини, аристократичної жіночності та патріотизму. Після 2014 року активно підтримує Україну, засуджує агресію РФ.

Народна артистка УРСР (1967), Народна артистка СРСР (1978), Герой України (2007), лауреатка Національної премії ім. Т. Шевченка (1981), Орден княгині Ольги II ступеня (2002), Орден ‘За заслуги’, Золота дзиґа за внесок у кіномистецтво (2020), Київська пектораль (чотири премії), численні театральні та державні нагороди. Визнана за неперевершений внесок у українське мистецтво.

Ада Роговцева була одружена з актором Костянтином Степанковим (1928–2004), з яким познайомилася в інституті — це був її єдиний шлюб. У подружжя народилися син Костянтин (1962–2012, режисер, помер від раку) та донька Катерина Степанкова (1972, актриса та режисерка). Має онуків, серед яких онук служить у ЗСУ. Родина тісно пов’язана з мистецтвом та патріотизмом: зять і онук воюють, актриса неодноразово зустрічалася з ними з фронту та виступала разом (наприклад, колядки чотирма поколіннями). Тримає родину в серці, присвятила книгу ‘Свідоцтво про життя’ пам’яті сина.

На 2026 рік Аді Роговцевій 88–89 років, і вона залишається активною: грає у виставах (‘Схоже на щастя’ та інші), бере участь у благодійних заходах, зустрічах з військовими та ювілейних подіях. У 2025–2026 роках об’єднувала чотири покоління родини на сцені для колядок (з онуком та зятем з фронту), відвідувала Хмельницький з виставами, підтримувала ЗСУ та Україну в інтерв’ю. Активна в соцмережах, ділиться думками про війну, патріотизм та життя. Залишається живою легендою українського театру, надихає молодь та зберігає оптимізм попри вік і втрати.