Сандра Гюллер

Сандра Гюллер народилася 30 квітня 1978 року в Зульі, Тюрінгія, НДР (нині Німеччина). Вона виросла в маленьких лісистих селах Обергоф та Фрідріхрода, де з раннього віку брала участь у драматичних гуртках та шкільних виставах, що розвинуло її інтерес до акторства. Після закінчення середньої школи Гюллер вступила до Ernst Busch Academy of Dramatic Arts у Берліні, де вивчала акторську майстерність з 1996 по 2000 рік. Перші професійні кроки вона зробила в театрі, працюючи в Theaterhaus Jena, Schauspiel Leipzig та Theater Basel у Швейцарії. Гюллер вільно володіє німецькою, французькою та англійською мовами, що дозволяє їй працювати в міжнародних проектах. У дитинстві вона мріяла стати ветеринаром, але театр став її покликанням. Гюллер має типове східнонімецьке походження та часто підкреслює вплив регіональної культури на її творчість.

Сандра Гюллер — німецька актриса театру, кіно та телебачення, відома версатильними ролями в арт-хаусних драмах та блокбастерах, де вона майстерно передає психологічну глибину, від вразливості до холодної інтенсивності. Прорив стався з роллю Аннелізи Мішель у драмі “Реквієм” (2006) Ганса-Крістіана Шміда, заснованій на реальних подіях про екзорцизм, за яку вона отримала визнання. Світова слава прийшла з комедією “Тоні Ердманн” (2016) Марен Аде, де вона зіграла кар’єристку Іннес, що принесло номінацію на “Оскар” за найкращий іноземний фільм. У 2023 році Гюллер блиснула у двох фільмах, номінованих на “Оскар” за найкращий фільм: як письменниця Сандра Войтер, підозрювана у вбивстві, у трилері “Анатомія падіння” Жустін Тріє та як Гедвіґ Гьосс, дружина наглядача Аушвіца, у “Зоні інтересів” Джонатана Глейзера. Серед інших знакових робіт — Марлен у “Сон” (2020), Венді Хаур у “Проксіма” (2019), Мікаела Сандерс у “Сібілла” (2019) та Ірма Штарі у “Сісі та я” (2023). Гюллер також відома театральними ролями, як у “Ромео і Джульєтта” та “Сексуальні неврози наших батьків” у Theater Basel. Її кар’єра охоплює понад 50 проектів у Німеччині, Австрії, Франції, Британії та США, з акцентом на феміністичні та історичні теми.

Срібний ведмідь за найкращу актрису за “Реквієм” (Берлінале, 2007). Європейський кінопремія за найкращу актрису за “Тоні Ердманн” (2016). Номінація на Academy Award за найкращу актрису за “Анатомія падіння” (2024). Номінація на BAFTA Award за найкращу актрису за “Анатомія падіння” (2024). Номінація на BAFTA Award за найкращу актрису другого плану за “Зона інтересів” (2024). César Award за найкращу актрису за “Анатомія падіння” (2024). Номінація на Golden Globe за найкращу актрису в драмі за “Анатомія падіння” (2024). Deutscher Filmpreis за найкращу актрису за “Тоні Ердманн” (2016) та “Анатомія падіння” (2023). Toronto Film Critics Association Award за найкращу актрису за “Тоні Ердманн” (2016). Bodil Award за найкращу актрису за “Тоні Ердманн” (2017). Номінація на European Film Award за найкращу актрису за “Анатомія падіння” (2023). Theater Heute Best Newcomer Actress (2003). Загалом понад 50 номінацій та 20 перемог, включаючи три Deutscher Filmpreis.

Батьки Сандри Гюллер не розголошуються публічно, але вона виросла в скромній родині в Тюрінгії, де акторство не було сімейною традицією; Гюллер часто згадує вплив регіональної природи на її дитинство, без деталей про братів чи сестер. Щодо особистого життя, Гюллер надзвичайно приватна: у 2011 році в неї народилася донька Рубі від швейцарського режисера та сценариста Солбаді Шмідта, з яким вона познайомилася під час роботи в Theater Basel; пара разом з 2000-х, але не одружена офіційно та уникає публічних коментарів про стосунки. Рубі, якій у 2025 році 14 років, навчається в школі в Лейпцизі, де мешкає сім’я; Гюллер підкреслює важливість приватності для доньки, кажучи: “Вона не повинна жити в моєму світі”. Сандра та Солбаді підтримують тісні зв’язки, часто подорожуючи разом на фестивалі, але деталі шлюбу чи розлучення відсутні. Гюллер близька з колегами, як Марен Аде, але акцентує на незалежності, балансуючи кар’єру з материнством. Родина веде спокійне життя в Німеччині, з фокусом на освіту та творчість; Сандра бере участь у благодійності для дітей, натхненна досвідом Рубі. Загалом, сім’я залишається подалі від медіа, слугуючи опорою в її насиченій кар’єрі.

Станом на грудень 2025 року Сандра Гюллер, якій виповнилося 47 років, продовжує активну кар’єру, балансуючи між кіно, театром та модою, зосередившись на міжнародних проектах та режисурі, попри насичений графік після “оскарівського” 2024-го. У листопаді 2025-го вона отримала головну премію “Die Europa” на Міжнародному кінофестивалі в Брауншвейзі за внесок у європейське кіно, де поділилася інсайтами про майбутні ролі. Серед недавніх — роль у комедії “Два до одного” (Two to One, 2024) про родину, що подорожує в часі від 1950 до 2025-го через пральну машину, поряд з Максом Ріемельтом; прем’єра відбулася на Берлінале, з позитивними відгуками за соціальний гумор. У моді Гюллер відкрила показ Miu Miu на Paris Fashion Week у 2025-му та знялася в першій кампанії Phoebe Philo (2024). У червні 2024-го вона стала членом Академії кінематографічних мистецтв і наук (Oscar). Серед поточних проектів — головна роль у sci-fi “Проект “Вітання Марії”” (Project Hail Mary, 2026) Філа Лорда та Крістофера Міллера поряд з Райаном Гослінгом за романом Енді Віра, де грає вчительку Райланд Ґрейс; трейлер вийшов у червні 2025-го, реліз — 20 березня 2026-го в IMAX. У листопаді 2025-го завершилося виробництво історичної драми “Роза” (Rose) Маркуса Шлайнцера, де Гюллер у головній ролі; постпродакшн триває, прем’єра очікується в 2026-му з підтримкою ORF та ARTE. Серед майбутніх — роль у “Underland” (2025) як оповідачка в анімаційній драмі (100% на Rotten Tomatoes), “La Belle affaire” (2024) як Марен та режисерський дебют “Penthesile:a:s” Марі Ділассе в Neues Theater Halle/Saale (2025). У липні 2024-го Гюллер охрестила корабель Sea-Eye 5 для NGO Sea-Eye в Анконі, критикуючи європейську міграційну політику. Вона мешкає в Лейпцизі з родиною, подорожує на фестивалі, веде майстер-класи в Ernst Busch та планує більше режисури, кажучи в Vanity Fair: “Я обираю історії, що кидають виклик, — від судів до космосу”. Гюллер бере участь у кампаніях за права жінок та мігрантів, балансуючи славу з приватністю.